Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Посейм’я посідало проміжне становище між Чернігівською і Переяславською землями. Спочатку воно належало Олегу Святославичу, потім, під час боротьби Всеволода Ольговича з ним за Чернігів, Посейм’я захопив великий князь Мстислав, наприкінці 30-х років XII ст. воно знову ввійшло до, складу Чернігівської землі. Головним містом Посейм’я був Курськ, який знаходився на порубіжжі зі Степом і часто піддавався нападам половців. Постійна небезпека виховувала тут сміливих і кмітливих воїнів-«кметів». У «Слові о полку Ігоревім» Буй Тур Всеволод, звертаючись до Ігоря, славить своїх бійців:
«А мои ти куряни свѣдоми къмети:
Подъ трубами повити,
Под шеломы възлѣлѣяни,
Конець копия въскоръмлени,
Пути имь вѣдоми,
Яругы имь знаеми.
Луци у нихъ напряжени,
Тули отворени,
Сабли изъострени;
Сами скачють, акы сѣрыи влъци въ полѣ.
Ищучи себе чти, а князю славѣ».
Курське князівство було своєрідними воротами Чернігівської землі в Степ, а також ланкою, що поєднувала Чернігів з Тмутараканню. Тут будувались порубіжні оборонні лінії, поселялись переможені тюркські кочові племена — чернігівські «погані», звідси далі в Степ просувалась слов’янська колонізація.
У басейнах Десни, Сейму і Снову відомі міста: Новгород-Сіверський, Глухів, Путивль, Трубецьк, Сновськ, Рильськ, Стародуб. На півдні між Десною і Дніпром кордон Чернігівщини пролягав по вододілу Остра, верхів’ях Трубежу і Супою. Літопис згадує тут Бахмач, Білу Вежу, Лутаву, Моровійськ та інші населені пункти.
Чернігівським князям, починаючи з XI ст. (з часу правління Мстислава Володимировича) і до другої половини XII ст., належала Тмутаракань — велике місто і міжнародний порт у Керченській затоці, в якому проживало різноетнічне населення: руські, греки, хозари, вірмени, євреї, адигейці. У другій половині XI ст. Тмутаракань виступає як пристанище князів-ізгоїв, причому не тільки чернігівських.
Пізніше згадки про Тмутаракань зникли зі сторінок давньоруських літописів, але, як вважають дослідники, у сфері політичного впливу Русі вона перебувала до третьої чверті XII ст. Про це свідчать численні шлюбні зв’язки руських князів того часу з грузинськими, абхазькими й осетинськими княжнами і царівнами. 1153 р. великий київський князь Ізяслав Мстиславич посватав собі «изъ Обезъ цареву дщерь», а Андрій Боголюбський одружив свого сина Юрія на грузинській цариці Тамарі. Про недавно втрачену Тмутаракань натякає і «Слово о полку Ігоревім», говорячи про двох Святославичів, як про двох соколів, які полетіли
«Поискати града Тьмутороканя,
А любо испити шеломомь Дону».
Географічне розташування Чернігівської землі сприяло тому, що тут з часу утворення Київської Русі осідало іраномовне і тюркомовне населення, зокрема попередники половців, з якими чернігівські князі підтримували тісні відносини. Запобігання Ольговичів перед степовиками у XII—XIII ст. дорого коштувало як Чернігівській землі, так і Русі в цілому. «Дружні візити» половецьких ханів до своїх чернігівських союзників і родичів, по суті, не відрізнялись від їх воєнних нападів на Переяславську чи Київську землі. Привертають увагу у зв’язку з цим слова Святослава Ольговича, сказані у відповідь на погрози Ізяслава Давидовича позбавити його Чернігова: «Господи! вижь мое смирение, колико на ся поступахъ, не хотя крови пролити хрестьянский, отцины своея погубити, взяти Черниговъ с 7-ю городъ пустыхъ, Моровиескъ, Любескъ, Оргощь, Всеволожь, а в нѣхъ сѣдять псареве же и Половци». Саме за спілкування з половцями народ не любив чернігівських князів Олега Святославича та його синів Всеволода і Святослава.
Чернігівська земля була вкрита густою мережею населених пунктів. Більшість з них становили собою невеликі поселення, феодальні замки, фортеці. Серед міст своїми розмірами виділялись Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Брянськ, Стародуб, розміщені на Десні та її притоках. Вони відігравали важливу роль в історико-культурному, економічному і політичному житті не лише Чернігівської землі, але й усієї Русі.
Стольне місто Чернігівської землі — Чернігів, розміщений на Десні, уже з кінця IX — початку X ст. виступав як важливий політичний та економічний центр Русі, і це значення зберігав до монголо-татарської навали. У ХІІ ст. місто складалося із дитинця, що займав високий виступ між Десною і Стрижнем, окольного міста, яке прилягало з півночі до дитинця й було укріплене другою лінією валів, а також передмістя з острогом. Загальна довжина його укріплень становила близько 6,5 км. Крім того, навколо Чернігова розміщувались приміські села, боярські і князівські садиби, феодальні замки, монастирі, тісно пов’язані з містом. Літопис називає такі приміські пункти, як Гюричев, Свенковичі, Гостиничі, Крирів, Семинь.