Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Елоіза та Абеляр подалися замолювати свій сором в Божих домах і протягом двадцяти років підтримували листування, самовиправдовувальне з його боку та палюче особисте з її. Опинившися примусово на самоті, Абеляр написав "Так і ні", щось на кшталт підручника з застосовування логіки до християнських суперечливостей. Попри те, що Абелярове ім'я стало уособленням небезпек нового навчання, він примусив теоретиків християнства узгіднити авторитет Святого Письма з Арістотелевим раціоналізмом. Близько 1270 року, коли Тома Аквінський вдосконалив його теорію в своїй праці Про християнську теологію, християнське вчення вже було так само складне, як вчення сунітського відродження.
Інші європейці, на відміну від Абеляра, робили навпаки: замість приносити ідеї та інституції з мусульманського осередку до християнського краю, вони самі рухалися до мусульманського осередку. Торгівці з Венеції, Генуї та Пізи конкурували з купцями з Каїра та Палерма за прибуткову середземноморську торгівлю, купували та продавали або крали та воювали. В Іспанії мігранти з дедалі переповненішої північно-західної Європи допомогли місцевим християнам відкинути мусульман назад, і скрізь навколо Середземного моря нормани здійняли бурю грабунків та нападів.
Нормани були нащадками скандинавських язичників вікінгів, що в дев'ятому сторіччі розквітли як нападники в далекій північно-західній смузі Європи, а в десятому сторіччі спрогресували до більших форм злодійства. Коли Середньовічний теплий період відкрив північноатлантичні води, вони допливли на своїх довгих кораблях до Ісландії, Ґренландії й навіть до Вінлан-ду в Північній Америці. Вони солідно влаштувалися в Ірландії та Британії, а в північній Франції їхній провідник Ролло 912 року прийняв християнство й став справжнім королем (у теперішній Нормандії).
Нормани залишили багато невизначеного щодо деталей віри, 931 року на похороні Ролла принесли в жертву сто бранців, але їхня рухливість зробила їх бажаними найманцями навіть в далекому Константинополі. Найняті 1016 року воювати за обидві сторони у нескінченних війнах за південну Італію, норманські банди далі викраювали власну державу. 1061 року вони натисли на Сицилію й розв'язали майже геноцидну війну проти тамтешніх мусульман. Якщо ви відвідаєте Сицилію в наш час, вас сильно вразить єдиний пам'ятник, що залишився після двох сторіч ісламського врядування, коли острів був середземноморським дивом.
Нормани не мали якоїсь особливої ворожости до ісламу; до християн вони ставилися так само погано. Один італійський письменник назвав їх "дикунською, варварською, лютою расою з нелюдською вдачею"[239], а Анна Комніна, візантійська принцеса, була нажахана ще більше. Вона писала, що "де б не відбувалася битва чи війна, нормани зриваються з прив'язі й ніщо не може їх зупинити. Не лише вояки, а й їхні лідери нестримно кидаються на ворожі шереги"[240].
Візантія дізналася про норманів у дуже тяжкий спосіб. У дев'ятому та десятому сторіччях, коли мусульмани взялися воювати між собою, візантійці дещо відновили свою потужність і 975 року візантійське військо навіть підійшло на відстань прямого бачення до Єрусалима (вони не змогли взяти священне місто, але забрали Ісусові сандалі та волосся Йоана Христителя). Але протягом сторіччя візантійці потрапили в небезпечну залежність від норманських найманців, чия ненадійність (за всієї своєї лютости вони регулярно тікали) 1071 року зіграла свою роль у катастрофічній поразці від турків. По двадцятьох роках, коли Константинополь був у турецькій облозі, візантійський імператор написав Папі Римському, очевидно, у сподіванні дістати допомогу й найняти ще вояків. Однак Папа мав інші ідеї. Намагаючися зміцнити своє власне становище в боротьбі з європейськими королями, він 1095 року зібрав нараду й висловив ідею хрестового походу — експедиції, що мала вибити турків з Єрусалима.
239
"дикунською...": William of Apulia, La geste de Robert Guiscard H.427-28, translated in Bartlett 1993, p. 86.
240
"де б не відбувалася...": Anna Comnena, Alexiad 11.6.3, translated in Bartlett 1993, p. 86.