Історія ГУЛАГу

Разом з тим ці низькі проценти означають, що жінки — як продукти, одяг та інші речі — майже завжди були в дефіциті. Тож хоча вони могли не становити цінності для статистиків табірного виробництва, вони становили цінність для інших в’язнів-чоловіків, охоронців і вільнонайманих працівників. У таборах, де контакти між чоловіками і жінками були більш-менш вільними — або там, де на практиці чоловіки мали доступ у жіночі табори, до них часто чіплялися і, найчастіше, пропонували їжу та легку роботу в обмін на секс. Мабуть, це не є якоюсь унікальною саме для ГУЛАГу рисою. Наприклад, 1999 року звіт організації «Міжнародна амністія» щодо становища жінок-в’язнів у Сполучених Штатах відзначає випадки згвалтування жінок-в’язнів чоловіками-в’язнями і охоронцями; підкупу охорони чоловіками-в’язнями в обмін на доступ до жінок-в’язнів; роздягання жінок при обшуку чоловіками-охоронцями[1132]. Водночас незвичайність соціальної ієрархії радянської табірної системи зумовлювала те, що жінки там піддавалися стражданням і приниженням більше, ніж в інших пенітенціарних системах.

Від початку доля жінки дуже великою мірою залежала від її статусу і місця у різноманітних табірних групах. У злочинному світі жінки мали підкорятися системі складних правил і ритуалів, до них ставилися без особливої поваги. За словами Варлама Шаламова, «потомствений "урка" з дитячих років навчається презирству до жінки… Істота нижча, жінка створена лише для того, щоб насичувати тваринну пристрасть злодія, бути мішенню його грубих жартів і предметом публічних побоїв, коли блатар "гуляє"». Жінки-проститутки насправді «належали» головним злодіям-чоловікам, їх продавали, купували і вимінювали, їх навіть передавали у спадок братові чи другу, коли їх «власника» переводили до іншого табору чи вбивали. Коли обмін відбувається, «зазвичай до сварки не доходить, і проститутка покірно спить з новим її господарем. Ніякого поділу жінок, ніякого кохання "втрьох" у блатному світі не існує»[1133].

Та жінки не були єдиними цілями. Видається, що серед професійних злодіїв гомосексуальні стосунки були організовані за такими ж брутальними правилами. Деякі кримінальні авторитети мали у своєму оточенні молодих чоловіків-гомосексуалістів, поряд з табірними «дружинами» або замість них. Томас Сговіо пише про одного бригадира, що мав «дружину»-чоловіка, який отримував додаткові продукти за сексуальну прихильність[1134]. Однак про правила гомосексуальних стосунків між чоловіками в таборах сказати щось тяжко, оскільки автори спогадів дуже рідко про це пишуть. Це може бути зумовлено тим, що гомосексуальність у Росії й досі частково лишається предметом культурної заборони, і люди мають за краще просто про це не писати. Видається також, що чоловіча гомосексуальність у таборах була великою мірою обмеженою злочинним світом, а злочинці залишили дуже мало мемуарів.