Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

У 1953 році український емігрант Семен Підгайний зробив дещо більше. Підгайний народився в козацькій родині на Кубані та пройшов через ГУЛАГ. Після арешту та ув’язнення в таборі на Соловецькому острові його звільнили перед початком війни, під час якої Підгайний працював у міській адміністрації Харкова. У 1949 році він осів у Торонто, де присвятив весь свій час вивченню та популяризації історії України. Як і в українців у Німеччині, його цілі були політичними й моральними: він прагнув зберегти пам’ять про голод і вшанувати його жертви, а також привернути увагу Заходу до репресій та насильства, вчинених радянським режимом. На початку Холодної війни в багатьох країнах Європи й Північної Америки симпатія до Радянського Союзу все ще залишалася міцною. Підгайний з українською діаспорою виступали проти цих сентиментів.

Підгайний ініціював створення Союзу українців, жертв російського комуністичного терору (СУЖЕРО) в Канаді. Він також став провідним організатором численних заходів серед іммігрантів та часто виступав на зборах різних груп із закликами до написання мемуарів не тільки про голод, а й про життя в СРСР. Так само робили це й інші іммігрантські організації. 1947 року Осередок української культури і освіти у Вінніпезі (заснований у 1944 році) провів конкурс з написання мемуарів. Хоча метою заходу було зібрати матеріал про Другу світову війну, в багатьох надісланих спогадах розповідали про голод і зрештою сформувалася чимала колекція.[1235] Українська громада в усьому світі також відгукнулася на заклик надіслати мемуари до діаспорної газети в Мюнхені, котрі б «служили серйозним звинуваченням більшовиків у свавіллі в Україні».[1236]

Одним із результатів стала книга «Чорні справи Кремля» за редакцією Підгайного. Згодом вийшло два томи — перший у 1953 році — на двадцяту річницю голоду, другий — у 1955. «Чорні справи» містили десятки спогадів, а також аналіз голоду та репресивних діянь радянського режиму. Серед авторів був і Сосновий. Цього разу його аргументи скоротили та переклали англійською мовою. Його есе під назвою «Правда про голод» починалося дуже просто: «Голод 1932–1933 років був потрібний радянському урядові, щоб зламати хребет українському опору повному російському домінуванню. Отже, це був політичний хід, а не результат природних чинників».[1237]

Інші описували власний досвід голоду. Короткі, моторошні мемуари увійшли до книги разом із розлогими й літературно опрацьованими роздумами, малюнками та світлинами померлих. Економіст-плановик з Полтави Г. Сова згадував, що «був свідком багатьох випадків, коли в селян забирали останній грам зерна, борошна і навіть гороху».[1238] Свідок, що підписався лише «І. Х-ко», описав, як його батько «зміг заховати трохи зерна у чоботах» під час обшуку. Зрештою він все одно помер: «Ніхто його не ховав, бо мертві лежали усюди».[1239]