Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Серед них були сотні листів до каїрських торгівельних домів, відправлених між 1025 та 1250 роками здалеку як-от з Іспанії та Індії. Ідеологічні поділи, що сформувалися в кільватері арабських завоювань, зі зростанням населення та поширюванням ринків та прибутків зникали й, очевидно, дуже мало важили в очах цих кореспондентів, що переймалися здебільшого не релігією та політикою, а погодою, своїми родинами та збагачуванням. В цьому сенсі вони могли бути типовими середземноморськими торгівцями, хоча, що не так добре задокументовано, торгівля, очевидно, була так само інтернаціональною та прибутковою в Іфрикії та Сицилії, де мусульманський Палермо став центром розквіту торгівлі з християнською північною Італією.
Навіть Монте Поліцо, глухе сицилійське поселення, де я займався розкопками протягом кількох останніх років, зіграло свою роль. Я згадував у розділі 5, що поїхав туди вивчати впливи фінікійської та грецької колонізації в сьомому та шостому сторіччях до н. е. Але 2000 року над стародавніми будинками ми знайшли друге поселення. Його заснували близько 1000 року н. е., можливо, мусульманські імігранти з Іфрикії; близько 1125 року село згоріло. Коли наш ботанік просіював обгоріле насіння, викопане в цих руїнах, він виявив — на загальний подив — що одна будівля мала сховище, повне ретельно обмолоченої пшениці практично без домішок[232]. Вона різко відрізнялася від зерна, що ми знаходили в середовищі шостого сторіччя до н. е., завжди перемішаного з великою кількістю бур'янів та полови. З цього зерна можна було спекти досить грубий хліб, що природно в простому землеробському селищі, де люди вирощували зерно на власні потреби й не переймалися через можливі випадкові, небажані роти. Примусове провіювання, що звільнило пшеницю дванадцятого сторіччя нової ери від усіх домішок, вказує на комерційне виробництво для примхливих мешканців міста.
Якщо вже маленьке Монте Поліцо було залучене до міжнародних торговельних мереж, це означає, що середземноморська економіка переживала справжній бум. Але в південно-західній Азії, найстарішій частині мусульманського осередку, справи були значно гірші. Було досить зле, що від 860-х років тюркські раби, що їх іракські халіфи купували для свого війська, влаштовували заколоти й проголошували себе султанами, але найгірше було попереду. Від сьомого сторіччя мусульманські торгівці та місіонери проповідували Мухаммадову добру звістку тюркським племенам у степах, і 960 року клан карлуків у теперішньому Узбекистані — на загальну думку, десь 200 000 родин — навернувся до ісламу весь одразу. Це був тріумф віри, що досить швидко перетворився на нічний жах для політиків. Карлуки заснували власну Караханідську імперію, а сельджуки, інше тюркське плем'я, наслідували їхнє навернення й водночас мігрували, проклали собі грабунками шлях через Іран і 1055 року взяли Багдад. На 1079 рік вони витіснили візантійців з більшої частини Анатолії та фатимідів із Сирії.
Від квітучого ісламського Середземномор'я швидко відійшла мусульманська південно-західна Азія. Сельджуки створили велику імперію, але вона виявилася ще менш життєздатною, ніж халіфат. Коли 1092 року її несамовитий перший провідник помер, його сини, згідно зі степовою традицією, поділили імперію на дев'ять частин і почали воювати один з одним. Вирішальним чинником у їхніх війнах була кавалерія, тому королі сельджуків давали великі маєтки воєначальникам, що могли забезпечувати кінних послідовників. Ці отамани кочівників, як можна було передбачити, призвели до розпаду адміністрування та торгівлі й навіть зупинили карбування монет. Міста поменшали, іригаційні канали замулилися, периферійні села збезлюділи. У спекотному сухому кліматі Середньовічного теплого періоду селянам доводилося постійно боротися навіть за те, аби їхні дорогоцінні поля не перетворилися на степ та пустелю, а політика сельджуків робила їхню працю ще тяжчою. Багато завойовників віддавали кочівному способові життя перевагу над міським і позитивно ставилися до занепаду землеробства. Відтак протягом дванадцятого сторіччя дедалі більше арабів полишали свої поля та приєднувалися до сельджуків на пасовиськах.
Стурбовані швидким поширюванням радикальних шиїтських теорій у ці неспокійні роки, науковці східного Ірану засновували школи, де розвивали та викладали відповідну сунітську відповідь, і це вчення провідники сельджуків рішуче поширювали у дванадцятому сторіччі. Пам'ятки цього вчення, як-от Відродження релігійних наук аль-Газалі, де грецьку логіку застосовано до узгіднювання ісламського правництва, суфійського містициму та Мухаммадових одкровень, дотепер залишаються підвалинами сунітського мислення. Фактично сунітське відродження мало такий успіх, що дехто з шиїтів вирішив, що єдиною можливою відповіддю були вбити лідерів сунітів. Вони відійшли до гір Ірану й створили таємне товариство, серед їхніх ворогів відоме як Асасини (за легендою, назва пов'язана з тим, що агенти товариства курили гашиш, аби набути стану свідомости, потрібного для вбивства).
232
Аналіз цих знахідок зробив доктор Ганс-Петер Стика, за що хочу йому подякувати.