Мистецтво кохання

163] Де вже там вчити того, хто дарунками сипле довкола! 164]     Тут відступаємо ми, марне змагання з таким. 165] Хист мій для вбогих, бо й сам, хоч убогий, а вмів я любити: 166]     Не подарунками, ні — вабив словами красунь. 167] Бідному ж гарячкувати не слід, лихословить тим паче, 168]     Стерпіти мусить таке, чим би обуривсь багач. 169] Якось, розгніваний, збурив я зачіску в любки своєї — 170]     Скільки—то днів я згубив через поквапливий гнів! 171] Якось я туніку їй розірвав (не відчув, не помітив 172]     Як, та сказала вона) — й щедро те відшкодував. 173] Тож помилок свого вчителя вам повторяти не раджу, 174]     А засторогою — те, що я за них заплатив. 175] З парфом хай будуть бої, а з любкою, спраглою ласки, — 176]     Мир, і забави, й все те, в чому — причина жаги. 177] Може, не надто м'яка, хоч і любиш, не ніжна до тебе — 178]     Будь витривалий, терпи: зм'якне небавом, ще й як! 179] Гілку, щоб лук з неї був, треба легко, обачно згинати: 180]     Спробуєш силу на ній — тут же зламаєш її. 181] Море з обачністю перепливеш; підкорити не зможеш 182]     Річки, якщо навмання будеш гребти, проти хвиль. 183] Ласкою тигра служити привчиш, нумідійського лева, 184]     З часом навикне і бик плуга ріллею тягти. 185] Ось Аталанту візьми нонакрійську — сама непокірність, 186]     А піддалася таки: муж наполегливий був. 187] Десь під наметом дерев свою долю і гордість дівочу 188]     Міланіон у сльозах, кажуть, не раз проклинав. 189] Сіті зрадливі не раз, їй покірний, двигав на шиї, 190]     Ратищем гострим не раз диких він клав кабанів. 191] З лука поцілив у нього Гілей, та прикрішої рани, 192]     Глибшої рани не той — інший завдав йому лук. 193] Я ж на Менальські хребти не велю тобі збройним спинатись, 194]     Ні під вагою тенет потом спливати, ані 195] Стріли грудьми зустрічать — моє обережне мистецтво 196]     Інших наказів тобі, окрім м'яких, не дає. 197] Дибки стає — відступай: відступаючи, ти переможеш; 198]     Тільки виконуй усе, що б не жадала вона. 199] Ганить — за нею й ти гань, а схвалює — схвалюй за нею; 200]     Каже, що так, кажи "так"; "ні" — тоді й ти кажи "ні"; 201] Смішно їй — ти підсміхнись, а сплакне — на сльозу спроможися 202]     їй лиш одній визначать вираз обличчя твого! 203] От вона кісточку гральну метне — промахнися навмисне, 204]     А промахнеться вона — виграть їй дай все одно. 205] В довгі кості йде гра — щоб їй програвать не траплялось, 206]     "Псів" ти частіш викидай, щоб вигравала вона. 207] Ну, а в "розбійники" гра розпочнеться — ти так зроби хід свій, 208]     Щоб над твоїм вояком ворог взяв гору скоріш. 209] Сам окриття з гілочок не соромся над нею тримати, 210]     Сам, куди йтиме, в юрбі вправно їй шлях прокладай. 211] Стільчика їй не вагайся підкласти до ложа й сандалі 212]     З ніжки тендітної знять чи підв'язати їх знов. 213] Може, тремтітимеш сам, та велительці ручки раз по раз 214]     Ти біля серця свого власним теплом зігрівай. 215] І за ганьбу не вважай (хоч це дійсно ганьба, та приємна) 216]     Дзеркало, хоч ти й не раб, як чепуриться, тримать. 217] Той, хто потвор поборов, що їх мачуха слать не встигала, 218]     Хто небосхил підпирав, потім — на небо ступив, 219] Між іонійських дівчат із кошиком плетеним, кажуть, 220]     Зайнятий вовною був — нитку снував, як вони. 221] Бачиш, як ревно служив своїй владарці велет тірінфський, 222]     Не завагайся ж і ти взяти його за зразок! 223] Скаже на форум прийти — завчасно на форум з'явися, 224]     Якнайскоріше приходь, якнайпізніше відходь! 225] А кудись інде звелить — поспішай, усі справи одклавши, 226]     Хоч і юрба на шляху — ти не затримуйсь, біжи! 227] Буде вночі, досхочу нагостившись, вертати додому — 228]     За супровідника будь, хай лиш гукне, за раба. 229] Ну, а покличе з села (кохання — не для лінивих!), 230]     Ноги на плечі — й туди, як не дістанеш візка. 231] Що там надворі — дарма: чи то спека, чи інеєм зранку 232]     Шлях забілів — не барись, гаяти часу не смій! 233] В любощах — як на війні: недолугий — хай відступає! 234]     Наші клейноди не тим, хто боязкий, берегти. 235] Ночі без сну, холоди, і страждання, й дороги далекі, 236]     Й труднощі — все тут у цих, хоч і м'яких, таборах! 237] Мокнути будеш не раз, як дощі надсилатиме небо, 238]     Просто на голій землі, мерзнучи, будеш лежать. 239] Кажуть, що й Кінтій, як був пастухом у ферейця Адмета, 240]     Спав у хатині низькій. Хто б гордувати посмів