Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Як і всі тексти в нацистській пресі, опубліковані матеріали були просякнуті антисемітизмом. У голоді, злиднях і репресіях постійно звинувачували євреїв, — добре відома ідея, що утвердилась в ідеології окупантів. В одній газеті навіть написали, що євреї були єдиним прошарком населення, що не відчував голоду, тому що вони купували все необхідне в магазинах «Торгзін»: «А в жидів не бракувало ні золота, ні доларів». Інші називали більшовизм «жидівським витвором».[1221] Один свідок подій згадав, як під час війни в Києві він дивився антисемітський пропагандистський фільм про голод. Стрічка містила фотографії загиблих від голоду та закінчувалася вбивством єврея — співробітника НКВС.[1222]
І все ж таки під час окупації в газетах друкували, хоч і небагато, статті про голод, які виходили за рамки нацистської пропаганди. У листопаді 1942 року агроном-економіст С. Сосновий в харківській газеті «Нова Україна» надрукував статтю — практично наукове дослідження причин і наслідків голоду. Праця Соснового не містила нацистського жаргону й пропонувала просту історію того, що сталося. Голод, писав автор, було створено для знищення українського селянського спротиву радянській владі. Він не був результатом «природних причин»: «В усякому разі, з боку природних умов нічого катастрофічного в 1932 році не було». Сосновий також зробив першу серйозну спробу підрахунку кількості загиблих. Посилаючись на переписи 1926 і 1939 років та інші радянські статистичні видання (без використання прихованого перепису 1937 року, хоча він мабуть про нього знав), автор дійшов висновку, що в Україні від голоду в 1932 році померло 1,5 мільйона людей, і 3,3 мільйона — в 1933. Цифри не набагато вищі за загальноприйняті на сьогоднішній день.
Сосновий також правильно описав те, як голод став можливим, тим самим довівши, що правдива історія або «альтернативний наратив» все ще був живим через десять років після подій:
Спочатку забрали з колхозних комор те, що не було досі роздане колхозникам на трудодні, потім забрали фуражний фонд, далі насіннєвий матеріал, нарешті ходили по хатах і забирали в селян останнє зерно з одержаних ними на трудодні авансів. Большевики знали, що на Україні посіяно зернових менше і стан їх у 1932 р. гірший, ніж за попередніх років. Проте плян хлібозаготівель був надзвичайно високий. Хіба це не перший захід до організації голоду? Коли було закінчено збирання хлібів і почалися хлібозаготівлі, большевики побачили, що хліба в селян мало. Проте, не зважаючи ні на що, вони забирали хліб до останнього зерна. Силоміць забрати останнє, вирвати з рота — оце і є справжня організація голоду.[1223]
Пізніше схожі ідеї стануть підвалинами для аргументації, що голод був геноцидом, навмисним планом знищити українців як націю. Однак у 1942 році цей термін ще не вживали, а сама концепція ще нікого не цікавила в окупованій нацистами Україні.
Стаття Соснового була сухою й аналітичною, але містила вірш як красномовне свідчення суму, який огортав родичів загиблих, усупереч офіційному замовчуванню. Вірш «Пам’ятник», написаний Олексою Веретенченком, був з циклу поезії «1933 рік», який виходив на сторінках «Нової України» впродовж 1943 року. Кожен з віршів нагадував про різні смутні події або викликав ностальгію:
Відлуння цих емоцій можна було почути в домашніх приватних розмовах. Коли внаслідок радянської та німецької окупацій Західна Україна (Галичина, Буковина та Західна Волинь) фактично об’єдналася з рештою України, мешканці цих областей змогли вперше поїхати на Велику Україну та занотувати побачене й почуте. Під час війни Богдан Любомиренко подорожував селами центральної України, і був шокований постійно повторюваними історіями про голод: «Всюди, де тільки приходилося відвідувати людей, то кожен перший при розмові ніяк не може оминути, щоб не згадати, як щось дуже жахливе, пережитих днів голоду». Інколи господарі «цілу ніч нам оповідали про пережиті жахіття під час штучного голоду»:
В пам’яті людей глибоко врізалися жахливі роки штучного голоду, який злорадно для України уплянувала була влада в роках 1932–1933. Довгих десять років неспроможні були затерти тих душогубних слідів, розвіяти передсмертне голосіння невинних дітей, жінок і чоловіків, умираючої виснаженої голодом молоді. І досі сумні спогади чорним маревом витають над містами й селами і навівають смертельний жах на очевидців, які врятувалися від голодної смерти.[1225]
1221
Berkhoff, “The Great Famine in Light of the German Invasion and Occupation”, 166.
1222
Berkhoff, “The Great Famine in Light of the German Invasion and Occupation”, 167.
1223
Bohdan Klid, “Daily Life under Soviet Rule and the Holodomor in Memoirs and Testimonies of the Late 1940s: Some Preliminary Assessments”, presented at the Canadian Association of Slavists 2015 Annual Conference, Ottawa, Ontario, 26 May 2015, цит. Соснового з Нова Україна (8 листопада 1942).
1224
Олекса Веретенченко, “Десь на далекій дикій півночі”, з серії поем 1933 року, публ. Нова Україна між 1942 та 1943, перекл. Конгрес українців Канади, відділ Торонто, Famine — Genocide in Ukraine 1932–1933.
1225
Berkhoff, “The Great Famine in Light of the German Invasion and Occupation”, 169.