Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Серед радянських жертв Гітлера також було понад два мільйони радянських військовополонених, більшість з яких померла від голоду, багато з них на території України. Знову постала примара канібалізму: в Шталагу 305, у тодішньому Кіровограді охоронці звітували про те, що ув’язнені їдять своїх померлих товаришів. Подібні свідчення були й в Шталагу 365, у Володимирі-Волинському.[1207] Окрім того, німецькі солдати грабували, били та вбивали населення України, особливо колишніх партійців. За нацистською ієрархією, слов’яни вважалися неповноцінними недолюдьми, були хіба що на один рівень вищі за євреїв, але у кінцевому підсумку — зайві. Багато з тих, хто вітав Вермахт, дуже швидко зрозуміли, що вони проміняли одну диктатуру на іншу, особливо коли німці почали нову хвилю депортацій. Протягом війни нацисти відправили більш як два мільйони українців на примусові роботи до Німеччини.[1208]

Подібно до інших окупаційних сил в Україні, нацисти мали одну мету — хліб. Гітлер вже давно стверджував, що «окупація України звільнить нас від усіх економічних турбот» і що завдяки українській землі «ніхто не зможе морити нас голодом, як під час останньої війни». З другої половини 1930-х років його уряд планував втілити цей план. Герберт Баке, сумнозвісний нацистський політичний діяч, що пізніше очолить міністерство продовольства та сільського господарства, запропонував «План голоду». Його мета була простою: «Війну можна виграти, якщо на третій рік увесь Вермахт годуватиме Росія». Утім, на його думку, весь Вермахт, а також Німеччину, можна прогодувати, тільки забравши всю їжу в радянського населення. Як Баке пояснював у своїх «Принципах економічної політики», виданих у травні, а також у меморандумі, який надсилали німецьким керівникам у червні 1941 року, «неймовірний голод» незабаром має охопити Росію, Білорусію та промислові міста СРСР: Москву, Ленінград, Київ і Харків. Цей голод не буде випадковим — його метою є винищення близько 30 мільйонів людей.[1209] У «Директивах з економічної політики для організації економіки на Сході» містилися вказівки про порядок використання ресурсів підкореної території і дуже недвозначно зазначалося: