Чому Захід панує - натепер

Цинізм аль-Мамунових планів А та В послабив авторитет халіфату, а тоді план С розтрощив його. Все ще не діставши релігійної влади, аль-Мамун вирішив бути менш делікатним і просто купити військову силу — буквально, торгуючи тюркськими вершниками як армією рабів. Однак, подібно до всіх попередніх владоможців, аль-Мамун та всі його спадкоємці мусили пересвідчитися, що кочівники неконтрольовні засадничо. Близько 860 року халіфи фактично були заручниками власної армії рабів. Без військової сили чи релігійної підтримки вони вже не могли збирати податки й закінчили тим, що відпродали провінції емірам — військовим урядникам, що платили певну суму, а потім залишали собі всі податки, що могли зібрати. 945 року такий емір захопив Багдад і халіфат розпався на дюжину незалежних еміратів[225].

Натоді східний та західний осередки поділилися на понад десять держав кожен, проте попри всю подібність розвалів осередків, східний суспільний розвиток далі зростав швидше, ніж західний. Пояснення знов полягає в тім, що історію роблять не імператори чи інтелектуали, а мільйони ледащих, жадібних та лякливих людей, що шукають легших, прибутковіших та безпечніших способів робити різні речі. Звичайні люди не зважали на лиха, що заподіювали їм можновладці, копирсалися в проблемах, розв'язували їх, як могли, а позаяк географічні реалії копирсання на Сході та Заході були сильно відмінні, політичні кризи в кожному з осередків мали дуже різні наслідки.

На Сході внутрішня міграція, що створила нову прикордонну смугу за Янцзи, від п'ятого сторіччя була справжнім рушієм суспільного розвитку. Відновлення об'єднаної імперії в шостому сторіччі пришвидшило зростання розвитку, а на початок восьмого сторіччя тенденція зростання була такою міцною, що витримала навіть спад, спричинений любовною історією Сюань-цзуна. Політичний хаос, безперечно, мав негативні наслідки. Різкий мінімум східного рахунку 900 року (рис.7.1), наприклад, великою мірою був результатом спустошення мільйонного Чананя ворожими арміями. Але війна здебільшого не зачіпала життєво важливих рисових полів, каналів та міст, до того ж вона могла навіть пришвидшувати розвиток, бо виганяла урядових мікрокерівників, що ускладнювали торгівлю. Нездатні в такі непевні часи наглядати за землями, що належали державі, державні службовці почали збирати гроші з монополій та податків на торгівлю й полишили повчати торгівців, як їм робити свою справу. Відбувся перехід влади з політичних центрів північного Китаю до торгівців півдня, а торгівці, звільнені від наглядачів, винаходили дедалі більше нових способів пришвидшувати торгівлю.