Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Згідно з легендою, Сюань-цзун звернувся до провидця й той знайшов душу Ян на чарівному острові. У поемі Бо Цзюй-і Ян каже імператорові: "Наші душі належать одна одній... десь, колись, на землі чи на небі ми неодмінно зустрінемося".
Тим часом син Сюань-цзуна придушив повстання, але заради цього дав іншим воєначальникам не меншу владу, ніж мав Ань, і прикликав тюрків зі степів. Відтак уникнути дальших катастроф було неможливо. Прикордоння розпалося, прибутки від податків різко поменшали, й протягом кількох поколінь імперію сіпало між відновлюванням порядку та новими повстаннями, нападами та заколотами. Зрештою 907 року командувач армії вбив підлітка-імператора й вивів династію Тан з занепаду. Протягом наступних п'ятдесятьох років у північному Китаї домінувало одне велике королівство, а на півдні панували коли вісім, коли десять менших держав.
Сюань-цзун наочно виявив засадничу проблему китайської політики: сильні імператори мали надмірну владу й могли не зважати на інші інституції. У разі розумних імператорів це було добре, але внаслідок випадкового характеру розподілу талантів та обсягу викликів, що поставали, фактично невідворотно раніше чи пізніше мали відбутися катастрофи.
Західний осередок мав у певному сенсі супротивну проблему: лідерство було надто слабким. Величезна імперія арабів не мала імператора. Мухаммад був пророком, а не королем, і люди йшли за ним, бо вірили, що він знає, чого хоче Бог. Коли 632 року Мухаммад помер, видної причини йти за кимось іншим не було, відтак його арабський альянс був близький до розпаду. Аби це відвернути, кілька його друзів просиділи цілу ніч і обрали з-поміж себе халіфа. Це двозначеннєве слово дуже доречно могло означати "заступник" (Бога) та "нащадок/наступник" (Мухаммада). Однак єдиною підставою його претензії на лідерство була близькість до померлого пророка.
З огляду на роз'єднаність арабських очільників (дехто з них хотів грабувати Перську та Візантійську імперії, інші — подрібнити імперію й стати землевласниками, ще інші — проголосити нового пророка), перші кілька халіфів діяли навпрочуд успішно. Вони переконали більшість арабів якомога менше турбувати Візантійську та Перську імперії, затримувати завойованих селян на їхніх полях, землевласників у їхніх маєтках, а чиновників у їхніх рахункових установах. Головним нововведенням було переспрямувати податки імперії у власні руки й ефективно платити арабам за те, що вони були професійними вояками Бога й жили на завойованих землях у винятково арабських гарнізонних містах, розташованих у стратегічно важливих точках.
Проте халіфи не могли дати ради з неоднозначністю того, ким насправді є халіф. Чи були вони королями, що мали централізувати прибутки та віддавати накази, чи релігійними провідниками, що просто дають поради незалежним шейхам у новозавойованих провінціях? Чи мають вони представляти передісламські еліти племен? Чи виборювати для мусульман вибір перших послідовників Мухаммада? Чи очолити егалітарну спільноту вірян? Жоден халіф не міг завжди подобатися всім мусульманам, і 656 року коли вбили третього халіфа, ускладнення досягли критичного рівня. Ще були живі лише кілька справжніх друзів Мухаммада, й вони вибрали з-поміж себе Алі, кузена (і зятя) Мухаммада, значно молодшого за нього.
Алі хотів відновити те, що вважав первинним духом ісламу, але його стратегія вивищувати злидарів, залишати податкові прибутки в руках солдатів і рівномірніше розподіляти здобич розлютила попередні привілейовані групи. Вибухнула громадянська війна, але мусульмани (на цій стадії) ще дуже неохоче вбивали один одного. 661 року вони відступили від краю прірви назад: замість занурювати весь арабський світ у війну, позбавлені ілюзій прихильники Алі його вбили. Тепер халіфат перейшов до командувача найбільшого контингенту арабських вояків, що збудував столицю в Дамаску й не надто успішно боровся за створення традиційної імперії з централізованими податками та чиновництвом.
В Китаї кохання Сюань-цзуна спричинило політичну катастрофу; на Заході причиною біди була братерська любов чи радше її брак. Нова династія халіфів 750 року перенесла столицю до Багдада й провадила централізацію ефективніше, але 809 року суперечка між братами щодо наслідування залишила халіфа аль-Мамуна слабким навіть за арабськими стандартами. Він хоробро взявся розв'язувати проблему по суті: щодо Бога. На відміну від християн чи буддистів, мусульмани не мали інституційної церковної єрархії, і хоча халіфи мали чималу релігійну владу, вони не претендували на краще за будь-кого іншого володіння знанням, чого хоче Бог. Аль-Мамун вирішив змінити ситуацію, відкривши задавнену рану ісламу.