Чому Захід панує - натепер

Мухаммад відправив Хосровові та Іраклієві листи з викладом цих тез, але відповіді не дістав. Втім араби все одно рухалися до Палестини та Месопотамії. Вони воювали радше загонами, ніж арміями, рідко понад п'ять тисяч і, мабуть, ніколи понад п'ятнадцять тисяч. Замість битися в великих битвах, вони налітали та тікали. Однак невеликі сили, що їм протистояли, нечасто бували набагато більшими. Імперії 630-х років були банкрутами, поділеними й нездатними протистояти цій незрозумілій новій загрозі.

Насправді більшість людей в південно-східній Азії не надто переймалися тим, чи заступили арабські володарі візантійських та перських, чи ні. Протягом сторіч обидві імперії переслідували багатьох своїх християнських підданців через тонкощі догматики. У Візантії, наприклад, від 451 року було офіційно визнано, що Ісус мав дві іпостасі, людську та божественну, в однім тілі. Деякі єгипетські теоретики відповідали на це, що Ісус насправді мав лише одну (чисто божественну) іпостась, і на 630-і роки через це питання померло так багато людей, що чимало одноіпостасевих християн[219] в Сирії та Єгипті вітали мусульман. Ліпше мати зверхником язичника, що не надто зважає на це питання, ніж одновірця, що влаштовує через нього священний терор.

639 року на Єгипет напали лише чотири тисячі мусульман, але Александрія капітулювала без бою. Могутня Перська імперія, розхитана десятиріччям громадянських війн, розвалилася, як картковий будиночок, а візантійці відійшли до Анатолії, втративши три чверти імперської податкової бази. Протягом наступних п'ятдесяти років візантійські сильнопорядкові інституції випарувалися. Імперія вижила лише тому, що знайшла слабкопорядкові розв'язки, доручала місцевим зверхникам збирати військо, а солдати мали вирощувати собі харчі, замість отримувати платню. На 700 рік в Константинополі було заледве п'ятдесят тисяч мешканців. Вони розорювали передмістя, аби вирощувати врожай, а замість використовувати гроші, торгували на умовах бартеру й обходилися без імпорту.