Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочее научное » Чому Захід панує - натепер
Чому Захід панує - натепер - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Чому Захід панує - натепер

Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:

У пропонованій книжці автор, відомий американський історик, захопливо й невимушено подає власну концепцію розвитку світової цивілізації. Його потрактування перебігу подій минулого цілком оригінальне й рясніє парадоксами, а прогнози на майбутнє здатні спричинити палку дискусію. Книжку призначено і фахівцям, і широкому загалові читачів, що цікавляться світовою історією.
1 ... 157 158 159 160 161 162 163 164 165 ... 335
Перейти на страницу:

Мухаммад відправив Хосровові та Іраклієві листи з викладом цих тез, але відповіді не дістав. Втім араби все одно рухалися до Палестини та Месопотамії. Вони воювали радше загонами, ніж арміями, рідко понад п'ять тисяч і, мабуть, ніколи понад п'ятнадцять тисяч. Замість битися в великих битвах, вони налітали та тікали. Однак невеликі сили, що їм протистояли, нечасто бували набагато більшими. Імперії 630-х років були банкрутами, поділеними й нездатними протистояти цій незрозумілій новій загрозі.

Насправді більшість людей в південно-східній Азії не надто переймалися тим, чи заступили арабські володарі візантійських та перських, чи ні. Протягом сторіч обидві імперії переслідували багатьох своїх християнських підданців через тонкощі догматики. У Візантії, наприклад, від 451 року було офіційно визнано, що Ісус мав дві іпостасі, людську та божественну, в однім тілі. Деякі єгипетські теоретики відповідали на це, що Ісус насправді мав лише одну (чисто божественну) іпостась, і на 630-і роки через це питання померло так багато людей, що чимало одноіпостасевих християн[219] в Сирії та Єгипті вітали мусульман. Ліпше мати зверхником язичника, що не надто зважає на це питання, ніж одновірця, що влаштовує через нього священний терор.

639 року на Єгипет напали лише чотири тисячі мусульман, але Александрія капітулювала без бою. Могутня Перська імперія, розхитана десятиріччям громадянських війн, розвалилася, як картковий будиночок, а візантійці відійшли до Анатолії, втративши три чверти імперської податкової бази. Протягом наступних п'ятдесяти років візантійські сильнопорядкові інституції випарувалися. Імперія вижила лише тому, що знайшла слабкопорядкові розв'язки, доручала місцевим зверхникам збирати військо, а солдати мали вирощувати собі харчі, замість отримувати платню. На 700 рік в Константинополі було заледве п'ятдесят тисяч мешканців. Вони розорювали передмістя, аби вирощувати врожай, а замість використовувати гроші, торгували на умовах бартеру й обходилися без імпорту.

Протягом сторіччя араби проковтнули найбагатші частини західного осередку. 674 року їхні армії отаборилися під стінами Константинополя. Через сорок років вони стояли на берегах Інду в Пакистані й дісталися Іспанії, а 732 року їхній військовий загін досяг Пуатьє в центральній Франції. Тоді міграція з пустель до серединних земель імперій сповільнилася. Через тисячу років Ґібон міркував:

Переможна лінія походу простяглася на понад тисячу миль, від скель Ґібралтару до берегів Луари. Подібний похід на таку саму відстань привів би сарацинів [мусульман з північної Африки] до меж Польщі та верховин Шотландії: Рейн не більш неподоланний, ніж Ніл чи Євфрат, а арабський флот міг без бою зайти в гирло Темзи. Можливо, тепер у школах Оксфорду викладали б тлумачення Корану, а учні демонстрували б обрізаним людям святість та правду одкровення Мухаммада.[220]

Без найменшого сарказму Ґібон додає, що з таких катастроф постав християнський світ. Традиційна мудрість Британії вісімнадцятого сторіччя, подібно до Константинополя сьомого сторіччя, побачила в християнстві визначальну вартість Заходу, а в ісламі — його антитезу. Володарі осередків завжди вбачали в мігрантах з прикордоння варварів, але Ґібон дуже добре розумів, що араби фактично були частиною другої хвилі осьової трансформації західного осередку, більшої, ніж та, що почалася від тріумфу християнства. Ми фактично можемо переґібонити Гібона, вклавши арабів у ще довшу традицію, пройти весь шлях назад до аморитів у Месопотамії 2200 року до н. е. й побачити їх так, як вони самі себе бачили: люди, що їх вже затягли до осередку конфлікти, а тепер вони проголошували своє належне місце на чолі його. Вони прийшли не ховати Захід, а вдосконалювати його; не перешкоджати здійснюванню задумів Юстиніяна та Хосрова, а втілювати їх.

Багато політичних високочолих мужів у нашому власному сторіччі, подібно до критиків Гібона у вісімнадцятому, вважають, що зручно уявляти собі ісламську цивілізацію як зовнішню чи супротивну щодо "західної" цивілізації (тобто північно-західної Європи та її заморських колоній). Але такий погляд нехтує історичні реалії. Близько 700 року ісламський світ більшою чи меншою мірою був західним осередком, а християнський світ був просто периферією на його північнім краю. Араби зібрали в одній державі приблизно такий самий обшир західного осередку, як Рим.

вернуться

219

Їх називають монофізитами, від грецького "єдина природа".

вернуться

220

"Переможна лінія...": Gibbon, Decline and Fall of the Roman Empire, vol. 5 (1788), chapter 52.

1 ... 157 158 159 160 161 162 163 164 165 ... 335
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)