Чому Захід панує - натепер

Мухаммад подумав, що його, мабуть, опанувало божевілля чи демони, але дружина переконала його, що це не так. Протягом наступних двадцяти двох років Джібріл вертався знов і знов, Мухаммад тремтів, пітнів, шаленів, непритомнів, а з неохочих губ злітали Божі слова. І це були надзвичайні слова. Згідно з традиційними оповідями, ці слова навертали людей в ту мить, коли вони їх чули. Умар, один з найважливіших навернених, казав: "Моє серце пом'якшало, я заплакав... Іслам увійшов у мене"[215].

Іслам — покора Божій волі — в багатьох аспектах був класичною осьовою релігією другої хвилі. Його засновник походив з маргінальної еліти (був незначною фігурою новозбагатілого торгівельного клану) та з периферії імперії; він нічого не написав (Коран, чи "Проповідь", був складений вже після його смерти); він вірив, що Бог незбагненний; він покладався на раніше осьове мислення. Він проповідував справедливість, рівність перед Богом і співчуття до слабких. Все це він поділяв із ранніми осьовими мислениками. Але в іншому він був цілком новою постаттю: осьовим войовником.

На відміну від буддизму, конфуційства чи християнства, іслам виник на краю занепалих імперій і зростав серед постійних війн. Іслам не був релігією повстання (Коран значно менш кривавий, ніж Юдейська Біблія), але мусульмани не могли стояти осторонь боротьби. "І боріться на шляху Аллаха проти тих, хто бореться проти вас, — казав Мухаммад. — Але не виявляйте ворожості при цьому, бо ж, воістину, Аллах не любить тих, хто виявляє ворожість!"[216] — чи, як у двадцятому сторіччі сформулював американський мусульманин Малколм Ікс: "Будьте мирними, будьте чемними, дотримуйтеся законів, поважайте всіх. Але, якщо хтось підійме на вас руку, відправте його на цвинтар"[217]. Примусові в новій релігії не було місця, однак мусульмани ("покірні Богові") були зобов'язані захищати свою віру скрізь, де їй щось загрожувало, а позаяк вони прокладали та програбовували собі шлях у занепалі імперії й водночас поширювалися світом, таке, напевне, траплялося досить часто.

Так арабські мігранти знайшли свої переваги відсталости: поєднання порятунку душі та мілітаризму дало їм організованість та мету в світі, де і те, і те було рідкістю.

Подібно до інших периферійних народів, що шукали собі місця в осередку, араби проголосили, що походять саме звідти, бо вони нащадки Ібрагімового/Авраамового сина Ісмаїла. Вони проголошували, що Ібрагім та Ісмаїл власними руками збудували Каабу, найсвятіший храм Мекки, а також що насправді первісною релігією Ібрагіма був іслам, а з нього постав юдаїзм. Коран трактує юдаїзм просто як кузена ісламу. "Хто ж, — питає він, — відвертається від релігії Ібрагіма, окрім легковажного невігласа?"[218] Всі пророки, від Ібрагіма до Ісуса, чинні (хоча Ісус не є Месією), а Мухаммад був просто остаточним пророком, що приклав печатку до звістки від Бога та виконав обіцянку юдаїзму та християнства. Мухаммад наполягав на тім, що "наш Бог і ваш Бог один". Конфлікт між релігіями, що фігурують у Корані, не був неодмінним, бо насправді Захід потребував ісламу.