Чому Захід панує - натепер

Наразі апокаліптичним вершникам, здається, набридло відпочивати. Воєначальники поділили Китай, тюркські отамани налаштовували їх одного проти одного й грабували як хотіли, до того ж поширилися голод та хвороби. Одна епідемія прийшла степами, інша, зловісно схожа на бубонну чуму, прийшла морем. Але так само, як недолугого ідіотизму досить, аби почати кризу, доброго проводу було досить, аби з нею покінчити. Один з китайських полководців, герцог Тан, переконав провідних тюркських отаманів підтримати його проти інших китайських полководців, а на той час, коли тюрки усвідомили свою помилку, він вже проголосив себе засновником нової династії Тан. 630 року його син використав громадянську війну тюрків і поширив китайське панування у степи далі, ніж будь-коли раніше (рис. 7.26). Державний контроль відновлено; рухи населення, голод та епідемії згасли. Сплеск суспільного розвитку, що створив світ У, серйозно розгорнувся на повну силу.

Потреба не дати осередкові розпастися вимагала ще твердішої руки, ніж у часи Хань, але люди є люди і часом таких рук бракувало. Фактично імперію Тан знищило найлюдськіше з почуттів, кохання. Згідно з великим поетом Бо Цзюй-і, імператор Сюань-цзун, "жадаючи краси, що могла б зворушити імперію"[222], 740 року безтямно закохався у Ян Гуйфей[223], дружину свого сина, й зробив її своєю наложницею. Оповідь підозріло подібна до історії кохання короля Ю та жінки-змїї Бао Сі, що, за припущеннями, за півтори тисячі років до того призвела до загибелі західної династії Чжоу, але хоч би там як, традиційна оповідь каже, що Сюань-цзун був готовий на все, аби потішити Ян Гуйфей. Однією з його блискучих ідей було завалювати нагородами її фаворитів, серед них тюркського полководця на ім'я Ань Лушань, що воював на боці китайців. Ігноруючи елементарні перестороги щодо військової влади, Сюань-цзун дозволив Аневі дістати контроль над величезним військом.

З огляду на складність палацових інтриг, Ань неминуче мав раніше чи пізніше втратити прихильність, і 755 року, коли це відбулося, він зробив очевидний крок і повернув свої колосальні армії проти Чананя. Сюань-цзун та Ян Гуйфей втекли, але солдати їхнього супроводу оголосили Ян причиною громадянської війни й вимагали її смерти. Сюань-цзун — плачучи, у розпачі, що не може врятувати своє кохання від солдатських рук — наказав своєму головному євнухові задушити її. "Заквітчані шпильки впали на землю, й ніхто їх не зібрав", — писав Бо Цзюй-і.