Історія ГУЛАГу

У таборах колишні партизани свідомо допомагали одне одному і стежили за новоприбулими. Поляк Адам Галінський, який воював у лавах антирадянської Армії Крайової і під час, і після війни, пише: «Особливо ми турбувалися про молодь Армії Крайової і підтримували бойовий дух, найвищий у тій атмосфері розкладу, який панував серед різних національних груп воркутинських в’язнів»[1096].

У подальші роки, коли вони набули більшого впливу в управлінні таборів, поляки, прибалта і українці — так само, як грузини, вірмени і чеченці, — також формували національні бригади й організовували відзначення національних свят. Часом ці потужні групи співпрацювали. Польський письменник Александр Ват пише, що українці і поляки, які під час війни були запеклими ворогами, партизанські з’єднання яких воювали між собою за кожний сантиметр Західної України, ставилися одні до одних у радянських тюрмах «стримано, але з неймовірною довірою. "Ми вороги, але не тут"»[1097].

В інших випадках ці групи суперничали як між собою, так і з росіянами. Людмила Хачатрян, арештована за те, що закохалася в югославського солдата, згадує, що українці в її таборі відмовлялися працювати з росіянами[1098]. Національні групи опору, пише ще один автор, «характеризуються, з одного боку, ворожістю до режиму. А з іншого, ворожістю до росіян». Едвард Бука згадує ворожість більш загальну — «для в’язня було незвичайним надавати будь-яку допомогу комусь, хто належав до іншої національності»[1099], — хоча Павло Негретов, який був у воркутинських таборах у той самий час, що і Бука, вважає, що більшість національностей жили в згоді між собою, за винятком тих випадків, коли вони піддавалися на провокації з боку влади: «Вона намагалася, через своїх інформаторів… розпалювати між нами чвари»[1100].

У кінці 1940-х років, коли різні національні групи перебрали на себе роль злодіїв у виконанні в таборах поліцейських функцій, вони іноді боролися між собою за контроль над таборами. Марлен Кораллов згадує, що почалася боротьба за владу, яка важила дуже багато: наприклад, контроль над їдальнею дуже багато важив, тому що кухар працював безпосередньо на свого господаря». За словами Кораллова, баланс між різними групами був тоді дуже тонким, його могло порушити прибуття нового етапу. Наприклад, коли на їхній лагпункт прибула партія чеченців, вони, зайшовши до бараку, «поскидали на підлогу всі речі з нижніх нар» — у таборі вони були «аристократичними» — «і розклали на них свої»[1101].