Історія ГУЛАГу

І, незважаючи на це, величезна більшість із сотень тисяч людей, яких у таборах називали політичними в’язнями, не були ні інакодумцями, ні священиками, що таємно правили служби, ні навіть великими партійними начальниками. Це були звичайні люди, яких забирали під час масових арештів і яким для цього не обов’язково було мати якісь політичні погляди. Ольга Адамова-Сліозберг, яка до арешту працювала в одному з промислових міністерств у Москві, пише: «До арешту у мене було дуже звичайне життя, типове для освіченої радянської безпартійної жінки. Я багато працювала, однак не брала якоїсь особливої участі у політичних чи громадських справах. Справжні мої інтереси становили дім і родина»[1066].

Якщо політичні не обов’язково були політичними, то й кримінальні в’язні не обов’язково були кримінальними. Хоча в таборах була певна кількість професійних злодіїв, а під час війни — справжні воєнні злочинці і ті, хто співробітничали з нацистами, величезну більшість було засуджено за так звані звичайні або неполітичні злочини, які в інших суспільствах не вважалися б злочинами взагалі. Батько російського генерала і політика Олександра Лебедя двічі спізнився на роботу на завод, за що отримав п’ять років таборів[1067]. В архівах переважно кримінального Полянського табору поблизу Красноярська-26, де був розташований один з радянських атомних реакторів, є дані про одного «кримінального» в’язня, засудженого до шести років таборів за крадіжку на базарі одного гумового чобота, про іншого, який отримав десять років за крадіжку десяти хлібин, і про ще одного — водія вантажної машини, самотнього батька двох дітей, що отримав сім років за крадіжку трьох пляшок вина, які він віз. Ще один отримав п’ять років за «спекуляцію» — він купив цигарки в одному місці і продав в іншому[1068]. Антон Екарт розповідає історію жінки, котру арештували через те, що вона взяла додому з контори, в якій працювала, олівця. Зробила вона це для свого сина, який не міг вчитися в школі, бо не мав чим писати[1069]. У перевернутому з ніг на голову світі ГУЛАГу кримінальні в’язні були справжніми злодіями з такою самою ймовірністю, як політичні — справжніми активними супротивниками режиму.