Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
210] Вже спалахнула земля по верхах, зазміїлись довкола
211] Тріщини тілом її обезводненим, сірим од сквару.
212] Трави іржею взялись, пломеніє на дереві листя.
213] Нива неситий вогонь урожаєм своїм підживляє.
214] Мало того: загибають міста, огороджені муром,
215] Цілі краї й племена обертає пожежа навальна
216] В попіл, що з вітром летить. Палахтять і ліси, й верховини:
217] Тавр Кілікійський, і Тмол, і Афон, і Гераклова Ета,
218] й славна багатством джерел, сьогодні ж посушлива, їда;
219] Селище Муз — Гелікон і Гем, на той час не Еагрів.
220] Бухає Етна подвійним вогнем у незмірну високість. [36]
221] Ерікс палає і Кінт, Парнас двоголовий і Отрій,
222] Далі — Мікала, й Мімант, і Родопа, що вперше без снігу;
223] Діндіма і Кіферон, де так голосно Вакха вславляли.
224] Скіфії вже не рятує мороз, над Кавказом — заграва.
225] Осса жаріє, і Пінд, і Олімп, що піднявся над ними.
226] Альп небосяжні хребти та підпори для хмар — Апенніни.
227] Щойно тоді Фаетон озирнувсь — і помітив, що цілий
228] Світ наокіл запалав. Омліваючи сам од спекоти,
229] Хоче вдихнути, повітря, однак, мов з глибокої печі,
230] Палить уста йому; чує вже вісь під ногами пекучу,
231] Вже його попіл окрив, переслідують іскри летючі.
232] Весь, наче куряви стовп, він летить, оповитий гарячим
233] Димом, і в тій пелені смоляній нещасливець не знає,
234] Де він тепер і куди його мчать рисаки вихроногі.
235] Кажуть, що люд ефіопів тоді посмуглів, бо раптово
236] Кров, од жари закружлявши прудкіше, забарвила тіло.
237] Втративши соки земні, пройнялась тоді й Лівія наскрізь
238] Сухістю. Німфи річок та ставків, розпустивши волосся,
239] Сльози пекучі лили. Беотія кличе Діркею,
240] Аргос — дзвінку Амімону, Ефіра — піренську вологу.
241] Не вбереглись і потужніші ріки, яким пощастило
242] В ширших плисти берегах: Танаїс мовби парою взявся,
243] І вікопомний Пеней, і Каїк задимівся тевфрантський,
244] І бистроплинний Ісмен, а за ним — Ерімант, що в Псофіді.
245] Ксант, кому вдруге судилось палати, Лі корм жовтоводий,
246] Далі — Меандр, що грайливо біжить течією в'юнкою.
247] Потім — тенарський Еврот і Мелант у краю мігдонійськім.
248] Ось вавілонський Євфрат запалав, Оронт пломеніє,
249] Істер, і Фасіс, і Ганг, і прудкий Термодонт загорілись.
250] Вже палахтять побережжя Сперхея, Алфей закипає,
251] Таг, розпалившись, руде своє золото хвилею котить.
252] Лебедя спів обірвавсь, берегів меонійських окраса:
253] Білі птахи річкові спопеліли посеред Каїстру.
254] Ніл на край світу, жахнувшись, утік і свої верхоріччя
255] Хтозна—де заховав (їх не знайдено досі!) — й пилюку
256] Вітер жене по семи його гирлах, колись повноводих.
257] Гебр і Стрімон ісмарійські подібної долі зазнали.
258] З ними ж — і Родан, і Рен, і Пад у краю гесперійськім;
259] Висох і Тібр, хоч йому й призначалася влада над світом.
260] Тріщини—рани землею пішли, й аж у Тартар імлистий
261] Промінь сягнув — і злякався з дружиною владар підземний.
262] Вужчає простір морів: де недавно здіймалася хвиля,
263] Жовті піски залягли; де стелилася рівнява синя,
264] Гори в незвичних місцях — Кіклади нові — виринають.
265] Туляться риби до дна, не відважаться й звинні дельфіни
266] Випірнуть, щоб якусь мить у прозорому звитись повітрі.
267] Жирних тюленів тіла животом догори, бездиханні, [37]
268] Плавають посеред вод. Ось тоді й у глибинних печерах,
269] Кажуть, Нерея, Доріду й дітей їх спекота діймала.
270] Тричі, тамуючи гнів, намагався в повітря з—під хвилі
271] Руки підняти Нептун, та не виніс вогненного палу.
272] Мати—Земля, годувальниця, морем довкіл оповита,
273] Під тягарем його вод і джерел, що у скруті великій
274] Збіглись у лоно її, рятівної шукаючи тіні,
275] Голову ледь підняла, перевтомлена; взявши в долоні
276] Пойняте жаром чоло, затремтіла, здригнулася важко,
277] Все сколихнула кругом і сама, як ніколи ще досі,
278] В'язнучи в трясовині, промовляє святими устами:
279] «Раз я вже гідна того, то чому, між богами найвищий,
280] В рух не пускаєш своїх блискавиць? Коли згинути маю
281] Серед вогню, то врази мене ти, вкороти мої муки!
282] Ледве що мовлю я те: на вустах запікається слово,
283] Пара дихнуть не дає, та й волосся, поглянь ось, рудіє.
284] В попелі, бачиш, лице; запорошує попелом очі.
285] От і подяка мені за мою доброту, мою плідність,
286] От нагорода за те, що кривим лемешем, бороною
287] Зранюють груди мої, що весь рік обробітком караюсь,
288] Що зеленину худобі даю, що для роду людського
289] Зрощую хліб і солодкі плоди, а для вас — фіміами…
290] Та, припустімо, я гідна того, але чим провинився
291] Перед тобою твій брат? Ось міліють моря, що припали
292] В частку йому, осідають все нижче, все далі від неба.
293] Ну, а коли ні мене не жалієш, ні рідного брата,—
294] Зглянься над небом своїм! На полюси два озирнися:
295] Бачиш? Обидва в диму! І як тільки вогонь їх поглине —
296] Ваші хороми впадуть! Атлант ось, і той вже насилу
297] Неба розпечену вісь на плечах могутніх тримає.
298] Що, коли згинуть і землі, й моря, і небесні палати —
299] Знов у прадавній обернемось хаос! Хоч те, що лишилось,
300] Вирви з обіймів огню, не барися подбати про всесвіт!»
Перейти на страницу: