Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
142] Ми ось говоримо тут, а віддалених меж гесперійських
143] Млиста торкнулася Ніч. Я баритися більше не смію:
144] Вже мне ждуть. Розігнавши пітьму, зайнялася Аврора.
145] Віжки візьми—но до рук, а коли завагаєшся раптом,—
146] Вибери краще пораду мою: не торкайся їх зовсім,
147] Поки ще змога, й ногами стоїш на твердому, й під ними
148] Ще не здригнулася вісь, на якій сподіваєшся, хлопче,
149] Землі широкі осяяти днем, нерозумний, без мене!»
150] Не помогли ті слова: вже юнак — на легкій колісниці
151] Випрямивсь; віжки зібравши до рук, вже їх стискує гордо
152] й дякує щиро за дар тій подяці не радому батьку.
153] Сонячні коні в той час колихнули повітря іржанням—
154] Вогненнодишні Еой, і Пірой, і Флегон із Етоном;
155] Б ють об запори дзвінким копитом, домагаючись волі.
156] Тетіс, не знаючи, хто там на повозі, вмить розсуває
157] Засуви всі — і сяйнула небес далина неозора.
158] Коні, рвонувшись туди, розсікають ногами повітря,
159] Хмари зустрічні шматують грудьми і, розправивши крила,
160] Швидше біжать, аніж Еври—вітри, що війнули зі сходу.
161] Надто легкою, одначе, була на цей раз колісниця,
162] Не відчували й ваги хомутів своїх Фебові коні.
163] Як на хвилястій воді рівновагу втрачає щоразу
164] Без вантажу корабель і пливе, куди вітер повіє,
165] Так і стрясається вся, і підстрибує, наче порожня,
166] Хоч і везе юнака, по небесних шляхах колісниця.
167] Тут же відчули те коні й, лишаючи биту дорогу,
168] Вже без порядку наосліп кудись, наполохані, ринуть.
169] Заціпенів Фаетон, колії рятівної не бачить,
170] Віжку хотів би сіпнуть, та куди керувати — не знає.
171] Вперше тоді розпеклися під сонцем холодні Тріони,
172] До заборонених вод дотягтись намагаючись марно.
173] Навіть лінивий Дракон, що під самим засніженим колом [35]
174] Досі в льоду напівсонний лежав, не страшний ні для кого,
175] Заворушивсь од жари, спалахнув несподіваним гнівом.
176] Кажуть, що й ти, Волопасе, в той час потривожений жаром,
177] Кинувся, млявий, тікать, хоча мусив тягти свого воза.
178] Глянув з ефірних висот Фаетон на широкії землі,
179] Що простяглися внизу, так далеко—далеко,— й од жаху
180] Зблід, нещасливий, і ноги раптово йому підкосились,
181] І затуманилось нагло в очах серед дня осяйного.
182] Вже він не радий, що батьківських коней торкнувся й про рід свій
183] Врешті дізнавсь, що домігся свого, вже й Мероповим сином
184] Звався б охоче тепер. Під напором Борея, буває,
185] Так от по хвилях летить корабель, коли пустить керманич,
186] Бурі піддавшись, кермо, й на одних лиш богів покладеться.
187] Що тут робить? Вже позаду чимало лишилося неба,
188] Перед очима ж .— іще його більш. Відміряючи в думці
189] Два ті простори, то гляне на захід, куди досягнути
190] Вже не судилось йому, то на схід,— та не бачить рятунку.
191] Весь наче здерев'янів: ні відкинути віжок не може,
192] Ні їх утримать; не знає й того, як окликнути коней.
193] З острахом бачить юнак то тут, то там серед неба
194] Різноманітних потвор велетенські та грізні подоби.
195] Є в небі місце таке, де, вигнувши клешні дугою —
196] Дві страхітливі руки — й випинаючи хвіст луковидний,
197] Тілом своїм Скорпіон аж на два розіслався сузір'я.
198] Тільки—но вгледів його Фаетон — усього, наче в поті,
199] В чорній отруті, готового вдарити жалом загнутим,—
200] Весь похолов, обімлів, і з рук йому випали віжки.
201] Коні ж, як тільки незвично лягли їм повіддя на спини,
202] Небо копитами рвуть і, не чуючи жодного стриму,
203] Мчать, куди вільний порив їх жене, крізь місця невідомі
204] Наче сліпі, стрімголов; набігаючи несамовито
205] На щонайвищі зірки, манівцями несуть колісницю.
206] То на крутизні вони, то, злітаючи стрімко додолу,—
207] Вже на тій смузі, що край суходолу, копитами дзвонять.
208] Феба здивована вкрай, побачивши братових коней
209] Нижче від коней своїх. Ось обпалені хмари димляться.
Перейти на страницу: