Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

11 липня, коли д-р Зайдль викладав остаточні аргументи на захист Франка, Лемкін був у Нюрнберзі. З огляду на фактичне визнання Франком у квітні колективної провини і враховуючи докази із записів у щоденниках, перед адвокатом стояло непросте завдання. Не на користь також було й те, що трибунал був роздратований д-ром Зайдлем{590}, який паралельно захищав Рудольфа Гесса (Зайдль розсердив суддів тим, що не надав англійського перекладу захисної промови, яку він зачитав для Гесса, і тим, що безупинно повторював, що причиною жахливих дій, у яких звинувачено його клієнтів, є Версальський договір).

Д-р Зайдль прагнув звести до мінімуму попередні свідчення Франка і численні недоречні уривки з щоденників. «За одним винятком, — сказав Зайдль суддям, — записи у щоденниках були лише секретарською стенограмою, а не словами, які дійсно надиктував Франк».{591} Ніхто не знає, чи вони є точними, тому що Франк особисто не перевіряв того, що занотовували стенографісти. Це лише слова, а не докази дій чи фактів. Однак Зайдль був змушений визнати, що промови Франка тяжіли до певної «точки зору» на єврейське питання і не «приховували його антисемітських поглядів», що було дещо стриманим твердженням. Обвинувачення не встановило «причинно-наслідкового зв’язку» між словами Франка і заходами, вчиненими таємною поліцією, стверджував Зайдль, і ця поліція не підпорядковувалася його клієнту.

«Навіть більше, — продовжував Зайдль, — записи доводять, що Франк виступав проти найгірших крайнощів. Жахливі злочини було скоєно на території Генерал-губернаторства, не в останню чергу у концентраційних таборах. Франк цього не заперечував, але він не був відповідальним. Навпаки, він вів п’ятирічну боротьбу проти усіх насильницьких заходів{592}», скаржачись фюреру, але марно. Зайдль додав на підтримку свого виступу численні документи.