Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Друга частина проекту промови, яку написав Лаутерпахт, займала понад сорок сторінок, де було переплетено разом багато ідей, які він продумував роками. У питанні воєнних злочинів він зосередився на вбивствах, військовополонених, злочинах проти польських інтелектуалів і російських політичних діячів. Він доклав максимальних зусиль, аби довести думку, що звинувачення у «злочинах проти людяності» жодним чином не були нововведенням, суперечачи тому, що він говорив у міністерстві закордонних справ всього кілька місяців тому. Це було радше точкою відліку для відстоювання «прав людини»{579} з метою забезпечення захисту від «жорстокості і варварства з боку власної держави».

Такі дії були б незаконними, навіть якщо їх було дозволено німецьким законодавством. Викладена у проекті промові ідея полягала у тому, що фундаментальні права людини стоять вище за внутрішньодержавні закони, це був новий підхід, який служить інтересам окремих осіб, а не держав.

Таким чином, кожна окрема людська істота має право на захист в межах такого закону, який не зможе заплющувати очі на звірства. Слід зазначити, що Лаутерпахт лише побіжно згадав Гітлера і лише одного разу євреїв, п’ять мільйонів яких було вбито «лише з тієї причини, що вони були євреями за національністю чи за вірою»{580}. Щодо подій у Лембергу, згаданих більшовиками у перші дні судових слухань, він не написав нічого. Лаутерпахт не посилався на питання, які могли б бути сприйняті як особисті, не написавши нічого про ставлення до поляків, і, звісно, він не вживав слово «геноцид». Він залишався вперто налаштованим проти ідей Лемкіна.

Далі він звернув свою увагу на підсудних, «жалюгідну» купку осіб, які, намагаючись врятуватися, посилалися на міжнародне право. Вони шукали порятунку у застарілих ідеях, згідно з якими окрема особа, яка діяла для держави, мала б якимсь чином мати імунітет від кримінальної відповідальності. З двадцяти одного обвинуваченого, які були у залі суду, він назвав п’ять прізвищ, виділивши Юліуса Штрайхера за його расові теорії і Германа Герінга за участь у «кривавій різанині», влаштованій у варшавському гетто.

Єдиним з підсудних, якого Лаутерпахт згадував неодноразово, був Ганс Франк. Мабуть, не випадково він був на лаві підсудних тим, хто найтісніше пов’язаний з убивством його родини. «Франк був безпосереднім виконавцем злочинів масового знищення, — написав Лаутерпахт, — навіть якщо особисто і не був залучений до страт».{581}