Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Проте ця промова також мала один блискучий, вирішальний для судових слухань факт. Шовкросс виклав суддям один акт вбивства, який дозволив відтворити в одній знаковій події десять років жахіть. Він зачитав свідчення, які підготував Герман Гребе, німецький керівник на підприємстві поблизу Дубно, на території, що була підконтрольна Франку, і яке було розташоване недалеко від дому пекаря, де у вересні 1939 року кілька днів переховувався Лемкін. Тембр голосу Шовкросса вичавив з тих слів усі емоції. Він говорив неквапливо і з кришталевою точністю виразно вимовляв кожне слово:
— Без крику і плачу ці люди стояли роздягнені поруч зі своїми рідними, цілували один одного, прощалися і чекали на сигнал від іншого есесівця, що стояв біля ями, теж з батогом у руці.{604}
У судовій залі запала тиша, час сповільнився і слова справили свій вплив. Під час виступу Шовкросса письменниця Ребекка Вест, яка сиділа на місцях для преси, помітила, що Франк нервово крутиться на своєму місці, наче маленька дитина, яку насварив вчитель у школі. Шовкросс вів далі:
— Впродовж тих 15 хвилин, що я стояв поруч, я не чув ані скиглення, ані благань про пощаду. Я бачив якусь сім'ю з приблизно восьми осіб: чоловік і жінка, обом приблизно по 50 років, з дітьми, яким було, здається, 1, 8 і 10 рочків, і двома дорослими дочками — мабуть, по 20 і 24 роки. Літня жінка з білосніжним волоссям тримала на руках однорічного малюка, щось наспівувала і бавилася з ним. Дитина захоплено воркотала. Батьки дивилися на це зі сльозами на очах. Тато тримав за руку хлопчика років 10 і тихо з ним розмовляв; хлопчик ледь стримував сльози.
Шовкросс зробив паузу, аби окинути поглядом судову залу, подивитися у бік підсудних. Чи помітив він тоді Франка, який з опущеною головою втупив погляд у дерев’яну підлогу зали суду?
— Батько показав на небо, погладив хлопчину по голові і, здається, щось йому пояснював.
Це була мить «живого жалю», як описала той момент Ребекка Вест.{605}
Шовкросс звернув свою увагу на Франка.{606} Ці дії сталися на його території, і це факт, достатній для обвинувачення, тому далі він натиснув ще сильніше.
Ганс Франк, міністр юстиції Баварії, який отримував інформацію про вбивства у Дахау ще з 1933 року.
Ганс Франк, провідний фахівець з права нацистської партії, член центрального комітету партії, який запровадив бойкот євреїв.
Ганс Франк, міністр, який у березні 1934 року по радіо виправдовував расові закони.
Ганс Франк, підсудний, який просив суддів повірити, що інформація в його щоденниках занотовувалася без точного знання фактів.
— Цей проклятий англієць! — сказав Франк про Шовкросса достатньо голосно, щоб цю лайку почули у залі суду.{607}
Ганс Франк, юрист, який публічно виступав і писав на підтримку «жахливої політики геноциду».
Це слово з'явилося зненацька, його не було у тексті, написаному Лаутерпахтом. Шовкросс, вочевидь, мав його додати, а тоді він ще раз повторив його. «Геноцид» як широка мета. «Геноцид» вчинявся щодо циган, польської інтелігенції, євреїв.{608} «Геноцид» здійснювався «у різних формах» проти інших груп у Югославії, в Ельзасі і Лотарінгії, у Нижніх країнах і навіть у Норвегії.
Шовкросс промовляв емоційно, перейшовши до опису методів геноциду. Він описав схему дій, яка завершилася умисним убивством груп у газових камерах, масовими розстрілами, смертельно важкою працею. Він розповідав про «біологічні засоби» для зменшення народжуваності, про стерилізацію, кастрацію, аборти, розділення чоловіків і жінок:
— Докази були приголомшливі, — він продовжив, — кожен із підсудних знав про політику геноциду, кожен був винен у цьому злочині, кожен з них був убивцею. Єдиним належним вироком має бути найвища міра покарання.
Ці слова викликали нервову метушню на лаві підсудних.
Шовкросс використав термін Лемкіна, але утримався від охоплення усієї повноти його значення. Лемкін хотів криміналізувати усі групові вбивства, які відбулися з 1933 року, ще до початку війни. Шовкросс використав цей термін в обмеженому сенсі, він чітко це дав зрозуміти. «Геноцид» був поглибленим «злочином проти людяності», але лише за умови, якщо його вчинення пов’язане з війною. Обмеження накладала стаття 6 (с) статуту через горезвісну кому, додану до тексту в серпні 1945 року. Така дія розглядалася як злочин, якщо вона була пов’язана з війною. Це було «дуже важливе застереження», повідомив Шовкросс суддям, і те, що він дав однією рукою, забрав іншою — йдеться про повне визначення поняття «геноцид». Читаючи його слова, я зрозумів наслідки — вилучення з процесу усіх таких дій, які мали місце у Німеччині та Австрії до вересня 1939 року. Позбавлення майна та вигнання окремих осіб, таких самих, як Леон, у листопаді 1938 року, і мільйонів інших. Тобто конфіскація, звільнення з роботи, арешт, вбивство — усе це не потрапить під юрисдикцію трибуналу.