Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Попри ці перешкоди, зусилля Лемкіна мали деякий успіх. Упродовж чотирьох днів після другої зустрічі з Джексоном слово «геноцид» повернулося до судового розгляду. Це сталося 25 червня{573}, а несподіваним білим лицарем Лемкіна був шотландець сер Девід Максвелл Файф, який проводив перехресний допит елегантного, поважного сивого дипломата Константіна фон Нейрата, першого міністра закордонних справ Гітлера. Молодий німецький дипломат у Константинополі під час різанини вірмен, фон Нейрат згодом став рейхспротектором окупованої Богемії і Моравії, і саме на письмовому повідомленні, що було з цим пов’язане, зосередив свою увагу Максвелл Файф. У серпні 1940 року фон Нейрат повідомляв про ставлення до чеського населення на окупованій території. Однією з пропозицій, які він озвучив і описав як «найрадикальніше і теоретично повне вирішення проблеми», було виселити усіх чехів з цієї території і просто замінити їх німцями за умови, що знайдеться достатньо німців.
Альтернативним варіантом було досягнення «германізації шляхом індивідуального вибіркового розмноження» частини чехів і вигнання решти. За обох підходів мета полягала у знищенні чеської інтелігенції.
Максвелл Файф зачитав уривки з меморандуму Нейрата. «Тепер, підсудний, — сказав він, звертаючись приглушеним тоном, — чи визнаєте ви, що вас звинувачують у геноциді, як ми називаємо знищення расових і національних груп?». Лемкін мав бути дуже втішений, а надто від того, що через кілька хвилин Максвелл Файф послався на «добре відому книгу професора Лемкіна» і зачитав з неї для протоколу визначення «геноциду». «Те, що ви хотіли зробити, — сказав Максвелл Файф фон Нейрату, — це позбавитися вчителів, письменників і співаків Чехословаччини, усіх тих, кого ви називаєте інтелігенцією, людей, які мали б передавати історію і традиції чеського народу іншим поколінням».{574} Це — геноцид. Фон Нейрат у відповідь промовчав. Поїздка Лемкіна до Нюрнберга стрімко змінила ситуацію.
Пізніше Лемкін написав Максвеллу Файфу, аби у піднесеному тоні висловити свою «дуже щиру подяку»{575} за підтримку британського прокурора звинувачень у геноциді. Відповідь Максвелла Файфа, якщо така була, загубилася. Після завершення слухань цей прокурор дійсно написав передмову до чудових спогадів про Нюрнберзький процес журналіста «Таймс» Р. Купера, де згадав геноцид і книгу Лемкіна. «Злочин геноциду відігравав вирішальну» роль у задумі нацистів, — писав він, — і призвів до жахливих дій». Купер присвятив цілий розділ «новому злочину», «геноциду», терміну, «поборником» якого був Лемкін, людина, «голос якого волав у пустелі». Купер зазначив, що опоненти терміна «геноцид» усвідомлювали, що він може бути застосований щодо «знищення червоних індіанців Північної Америки», визнаючи, що ідеї Лемкіна були «імперативною пересторогою білій расі».{576}
Журналіст також згадав Гаусгофера, «варварство», «вандалізм» і мадридську конференцію, з якої Лемкіна «відкликали до Польщі»{577} (що свідчить про те, що Лемкін продовжував прибріхувати, як і на чотири роки раніше в університеті Дюка). Було зрозуміло, що польський юрист використав Купера, аби вплинути на Максвелла Файфа, і, мабуть, таким чином слово «геноцид» повернулося до зали суду.
Оскільки Шовкросса і Лаутерпахта не було тоді у Нюрнбергу, Максвелл Файф у застосуванні аргументів геноциду міг діяти самостійно. Наслідки цього були потенційно значними: на відміну від поняття злочинів проти людяності, які стосувалися відповідальності за дії, пов’язані з війною, звинувачення у геноциді відчиняло двері до усіх дій, навіть до тих, що мали місце перед початком війни.
Поки Лемкін докучав, лобіював і наполягав на своєму, Лаутерпахт працював над підготовкою значної частини кінцевої промови Шовкросса. Він усамітнився на першому поверсі Кранмер-роуд, 6, а не базікав з журналістами у барі нюрнберзького Гранд-Готелю. Я уявляю, як звуковим тлом є «Страсті за Матвієм» Баха, і в голові Лаутерпахта зринають ідеї, він бере ручку і починає писати. Час від часу він поглядає у вікно, на будівлю університетської бібліотеки і футбольне поле.