Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Тоді Лаутерпахт повернувся до відповідача, який був найтісніше пов’язаний з трагічною долею його родини, до людини, яка нерішуче оголосила про визнання своєї відповідальності у квітні. «Свідок…. обвинувачений Франк, — писав він, — визнаючи відчуття найглибшої провини, промовив страшні слова — так, наче мали значення слова, а не жахливі вчинки. Те, що могло стати спокутою і претендувати на ознаку залишків людяності, проявило себе як підступна схема доведених до відчаю людей. Він, як і інші підсудні, до самого кінця стверджував на своє виправдання [sic], що не знав про це масштабно організоване і хитро заплутане розгалуження найбрудніших злочинів, якими коли-небудь було заплямовано репутацію народу».{582}
Це була непритаманна для Лаутерпахта емоційність.
— Цікаво, — сказав Елі, коли я показав йому цей уривок. Він недооцінив значення цих слів. — Мій батько ніколи не говорив зі мною про ці речі, жодного разу.
Тепер, ознайомившись з цим документом у контексті, який я роз’яснив, Елі вголос розмірковував про стосунки між його батьком і підсудними.
Він також досі не знав, що губернатор Отто фон Вехтер, заступник Франка, який брав безпосередню участь в убивствах у Лембергу, був однокласником його батька у Відні. Кілька місяців по тому у нього з’явилася можливість зустрітися з Нікласом Франком і Роббі Дандас, можливість зустрічі дітей судді, прокурора і обвинуваченого. Елі відмовився.
Лаутерпахт непокоївся, що Шовкросс не використає того, що він написав. «Я, звичайно, схиляюся до думки, що [це] є доречним і необхідним»{583}, — сказав він генеральному прокурору, нагадавши йому про потребу достукатися до аудиторії поза межами зали суду. Якщо промова є занадто довгою, Шовкросс може надати трибуналу повний текст, але зачитати лише «вибрані частини».
10 липня секретарка Лаутерпахта поклала ці супровідні нотатки і видрукуваний текст промови до великого конверта і надіслала його.{584}
«Свідок… обвинувачений Франк», рукопис Лаутерпахта, 10 липня 1946 р.
Поки промова, яку написав Лаутерпахт, мандрувала потягом до Лондона, Лемкін подвоїв свої зусилля. Допомога прийшла з несподіваного боку, від Альфреда Розенберга. «Я не брав участі у геноциді», — сказав суддям сусід Франка по першому ряду лави підсудних, звертаючись через свого адвоката. Д-р Альфред Тома шукав можливості переконати трибунал, що вклад Розенберга у політику, яку проводили нацисти, був лише «науковим» заняттям, що він немає жодного стосунку до геноциду у сенсі, визначеному Лемкіном.{585} Навпаки, Розенберга надихала «боротьба між психологіями», додав адвокат, без наміру когось убивати і знищувати. Неочікуваний аргумент адвокат запозичив із рядка з книжки Лемкіна, в якому було процитовано слова з magnum opus Розенберга «Der Mythus des 20. Jahrhunderts» (Міф двадцятого століття), виданого 1930 року.{586} Вважається, що ця книжка запропонувала інтелектуальну основу расистських ідей. Розенберг був засмучений тим, що Лемкін неправильно використав його слова, стверджуючи, що Лемкін пропустив ключову фразу з оригінального твору і що Розенберг не закликав до того, щоб одна раса знищувала іншу.{587} Цей аргумент був спотворений і безнадійний.
Намагаючись зрозуміти, як ідеї Лемкіна дісталися Розенберга, я натрапив на відповідь, не шукаючи її, в архівах Колумбійського університету. Між небагатьох паперів Лемкіна лежала копія об’ємного клопотання, написаного д-ром Тома для Розенберга. Тома передав її Лемкіну разом з рукописною запискою, де висловив свою вдячність. «Ehrerbietig überreicht» («Звертаюся з усією належною повагою»{588}), — написав Тома. Цей документ вказував на невпинні зусилля Лемкіна, навіть не гребуючи спілкуванням з підсудними через їхніх адвокатів. У наступні дні інші адвокати захисту теж посилалися на його ідеї, лише цього разу аби їх заперечити.
Можливо через те, що він був обтяжений відсутністю новин про свою родину, здоров’я Лемкіна ще більше погіршилося. Через три дні після заперечення Розенбергом своєї участі у геноциді, Лемкін ліг до ліжка і пролежав протягом шести днів, вживаючи седативні ліки. 19 липня американський військовий лікар виявив, що він страждав від гострої гіпертонії, нудоти і блювання. Після огляду його поклали до лікарні. Кілька днів він пролежав у 385-му госпіталі армії США{589}; ще один лікар порекомендував йому без зволікань повертатися до Америки. Лемкін проігнорував цю пораду.