Метаморфози

651] Поки вагалися, в сутінках світло розвіялось денне, 652] Далі вже й тіні густі поповзли по земнім круговиді. 653] Тут уві сні рятівного побачив ти, жителю Рима, 654] Бога; край ложа твого він стояв саме так, як у себе 655] В храмі стоїть: неотесану палицю в лівій руці мав, 656] Правою, мов у задумі, погладжував бороду довгу. 657] Врешті, таке з його вуст заспокійливе слово злетіло: 658] «Ти не хвилюйся: прийду в ваше місто, змінивши свій образ. 659] Бачиш змію, що довкола кийка мого кільцями в ється? 660] Добре приглянься, щоб міг її потім пізнати, бо в неї 661] Я перевтілюсь, але буду більший; якими бувають 662] Жителі неба, коли свій божественний змінюють вигляд». 663] Голос розвіявся й бог, а за голосом вслід і за богом — 664] Сон, а за сном навздогін—благодатний світанок надлинув. 665] Щойно рої мерехтливих зірок розігнала Аврора, 666] Все ще не знаючи, що їм робити, зійшлися вельможі 667] В гарно збудований храм і благають, щоб, віщий подавши 668] Знак, їм сам бог указав, на якому б волів бути місці. 669] Ледве промовили те,— величезною ставши змією, 670] Золотом гребеня бог заяснів, себе виявив свистом; 671] І колихнулось зображення бога, жертовник і двері, 672] Золотосяйне склепіння й долівка стряслась мармурова. 673] Сам посередині храму свого він по груди, високий, 674] Звівся й окинув усіх миготливим од полум я зором. 675] Заціпеніла юрба. Тільки жрець, що священне волосся 676] Білою стрічкою мав перев язане, бога впізнавши,— 677] «Ось він, Цілитель!— гукнув.— Привітайте словами й душею 678] Бога, що вам об явивсь! Хай щасливою, о незрівнянний, 679] Буде поява твоя для народу, що храм твій шанує!» 680] Кожен, як велено, бога вітає; благальну молитву 681] Всі за жерцем повторяють гуртом; і словами, й душею 682] Богові честь виявляють належну й нащадки Енея. 683] Той в свою чергу схитнув своїм гребенем — добре знамення!— 684] Тричі мигнув язиком блискавично, присвиснувши тричі. 685] Потім донизу по сходах ковзнув. Перед виходом ще раз 686] На стародавній жертовник оглянувся, наче прощався [275] 687] З домом своїм затишним та з порогом обжитого храму. 688] Ось він по встеленій квітом землі, вигинаючи тіло, 689] В'ється високими колами через середину міста 690] Ген аж до гавані, що напівкруглим захищена валом. 691] Там зупинився; ласкаво поглянув на тих, що юрбою 692] Мовчки ступали за ним, на своїх шанувальників ревних,— 693] І переповз на судно авсонійське. Воно, колихнувшись 694] Під тягарем божественного тіла, занурилось глибше. 695] Раді Енея сини. На піску прибережному, вдячні, 696] Вбили бика й одв'язали мерщій корабельні причали.