Метаморфози

842] Щойно він вимовив те, благодатна Венера негайно 843] В римський сенат із ефіру спустилась і там, непомітна, 844] Цезаря душу взяла; не могла допустити до того, 845] Щоб у повітрі, як дим, розпливлась — між зірок оселила. 846] Поки несла — мовби жар усе дужчий обпалював лоно, 847] І відпустила її, й, спалахнувши, душа піднялася 848] Вище, ніж місяць; майнувши в просторах вогненним волоссям. 849] Зіркою вже мерехтить. Поглядає з висот на великі 850] Синові справи — й радіє всім серцем його перевазі. 851] Хоч заперечує син, щоб його прославляли над батька, 852] Вільна, проте, й не покірна наказу ніякому слава 853] Першість йому надає, тільки в цьому йдучи проти нього. 854] Так поступився Атрей Агамемнону: синові — батько; 855] Так над Егеєм піднявся Тесей, так Ахілл — над Пелеєм; 856] Так,— щоб нарешті я міг відповідніший приклад подати,— 857] Древній Сатурн од Юпітера менший. В ефірних оселях 858] Обширом світу потрійного править Юпітер. А землю — 859] Августу він доручив, отже, й Август— владар наш і батько. 860] Ви, охоронці—боги, що колись відвели від Енея 861] Меч і вогонь! Ви, місцеві боги, ти, Квіріне, хто наше 862] Місто заклав, нездоланного Ромула батьку — Градіве, 863] Ти, що в пошані святій між пенатами Цезаря, Весто, 864] З Вестою Цезаря й ти, хто при вогнищі став, Аполлоне! 865] Ти, хто в тарпейській високій святині, Юпітере—батьку! 866] Всі, кого чистий душею співець закликать має право: 867] Хай не спішить надійти, хай живими вже й нас не застане 868] День, коли Август, цей світ залишивши,— своє володіння,— 869] Зійде на небо й сприяти побожним іздалеку буде! [279]