Метаморфози

497] Про Гіпполіта й у вас, певно, чули… Юнак цей завчасно 498] Смерті зазнав через батьковий гнів легковірний і підступ 499] Мачухи, Федри. Так ось — дивовижне скажу, неймовірне — 500] Я — це той самий юнак! Це на мене дочка Пасіфаї [271] 501] Сіті звабливі плела, зазивала на батькове ложе. 502] Згодом, чи то викриття боячись, чи не знісши відмови, 503] З себе й бажання, й провину свою переклала на мене. 504] Батько мене засудив, неповинного вигнавши з міста. 505] Ще й на дорогу назичив мені, чого ворогу зичать. 506] На колісниці, вигнанець, прямую в Трезен, до Піттея. 507] Ось уже в ється мій шлях побережжям Корінфського моря… 508] Раптом заграло воно. Велетенського розмаху хвиля, 509] Звівшись на дибки, здавалось, росла, нависала горою, 510] Потім немов заревла й розкололась на самій верхівці. 511] Звідти, з тієї розколини, грізний крутими рогами. 512] Бик появився; вже подув легкий овівав йому груди. 513] Води морські вже струмилися з ніздрів його та страшної 514] Пащі. Супутників жах огорнув. Тільки я не здригнувся. 515] Зайнятий горем своїм. Але тут мої коні гарячі 516] Зиркнули вбік, застригли, небезпеку почувши, ушима. 517] Вгледіли чудисько те — й, колісницю рвонувши, в нестямі 518] Прямо на скелі сусідні помчали. Вхопивши повіддя 519] Білі од піни, силкуюся стримати коней здичілих; 520] Віжки ослаблі, всім тілом подавшись назад, напинаю. 521] Не подолали б зусилля мого роз ярілі од шалу 522] Коні, якби, налетівши на пень, не розсипалось вдрузки 523] Колесо заднє, що вихором щойно крутилось на осі. 524] Поштовх — і я на землі. Моє тіло, заплутане в віжки, 525] Рветься на кусні живцем. За коріння чіпляються жили. 526] Тілом частково я тут, а частково — в іншому місці. 527] Кості раз по раз тріщать. Із грудей через рани жахливі 528] З болем виходить душа. На мені не було вже нічого, 529] Що мало б назву якусь: це не я був, а рана суцільна. 530] От і посмій тепер, німфо, своє порівняти нещастя 531] З тим, що спіткало мене. Безпросвітну країну я бачив, 532] У Флегетон поринав, покалічений, в хвилю вогненну, 533] Й був би навіки мерцем, якби син Аполлона могутнім 534] Зіллям мене не зцілив. І як тільки мистецтвом Пеана 535] Й силою трав, хоч обурювавсь Діт, до життя я вернувся 536] Вдруге,— мене, щоб такого вдостоївшись дару, присутній. 537] Заздрості там не пробуджував, Кінтія хмарою вкрила. 538] Потім.щоб міг я безпечно, лиця не ховаючи, жити, 539] Віку вона додала мені й до невпізнання змінила 540] Вигляд і довго вагалась: куди їй — на Кріт чи на Делос — 541] Краще послати мене. Але, Делос і Кріт залишивши, 542] Переселила сюди. Лиш ім я, щоб затерти про коней 543] Згадку, веліла змінить:«Гіпполітом ти був до сьогодні,— 544] Мовила,— Вірбієм будеш віднині, народжений двічі!» 545] От і живу тут, один з—поміж нижчих богів, і шаную 546] Владарку лісу цього, й на прихильність її покладаюсь».