Метаморфози

697] З вітром попутним помчав корабель. Бога здалеку видно: 698] Шию лускату на зігнутий ніс корабельний поклавши, 699] В синю далінь задивився. При мірних вітрах Іонійське 700] Море пройшли й підпливли до Італії з шостим ранковим 701] Блиском Палланта дочки. Оминають Лакінію, славну 702] Храмом Юнони. Позаду лишивсь прибережний Скілакій, 703] Згодом — Япігія. Зліва од весел розтанули в морі 704] Скелі Амфрізькі, а справа — обривисті кручі Келенські. 705] Вже за кормою — Рометій, Кавлон, вже Нарікія зникла. 706] Вже пропливли без пригод сіцилійські вузини Пелора, 707] І владаря Гіппотада оселю, і рудні темеські; 708] Далі — Левкосія, острів, і Пест, на троянди багатий, 709] І мальовничі Капреї були, в передгір я Мінерви, 710] І виноградними лозами славні нагір'я суррентські, 711] Й місто Геракла, й Сівілли святилище, Кумської жриці; 712] Потім — Літери, де гарячі джерела й дерева, багаті 713] На запахущу смолу, і Вольтурн, що пісок загрібає, 714] І Сінуесса, де цілі рої голубів сніжно—білих; 715] І нездорові Мінтурни, й земля, де колись вихованець 716] Пагорб насипав, і край Антіфата, й Трахант болотистий, 717] Врешті,— Кірки земля і з утоптаним берегом Антій. 718] Щойно вітрильне судно повернули туди мореплавці,— 719] Вища—бо хвиля пішла,— по дошках корабельних ковзнувши, 720] Дугоподібно звивається бог і за мить проникає 721] В батьківський храм, що піску золотавого східцем торкався. 722] Та коли море вляглось, Епідаврець лишає отецький 723] Храм і вівтар, де побув якийсь час із спорідненим богом. 724] От він і знов прибережний пісок борознить шурхотливо 725] Тілом лускатим, і знов, по кормі переливно ковзнувши, 726] Ніс корабля головою гнітить, поки в Кастр і в священну 727] Гавань Лавінія не завітали, де Тіброве гирло. 728] Люд,— і мужчини, й жінки,— щоб зустріти прибулого бога, 729] Юрбами суне туди; йдуть і діви, що твій підживляють, 730] Весто троянська, вогонь; голоси там лунають вітальні. 731] Поки судно просувається вгору по жовтому Тібру, 732] Ладан потріскує на вівтарях, що рядочком димляться [276] 733] Вдовж берегів, розвіваються пахощі в чистім повітрі. 734] Жертва лягає під ніж, зігріваючи кров ю залізо. 735] Ось і до Рима, що знявся над світом, судно завернуло. 736] Випроставсь бог і, над щоглою звившись, витягує шию 737] В різні боки — чи не знайде підхожого місця для себе. 738] Мовби на дві течії роз єднавшись, ріка омкьяє 739] Острів, що й назву отримав таку. Пливучи собі далі, 740] Тібр охопив цей окраєць землі мов двома рукавами. 741] Фебова чудо—змія, корабель залишивши латинський, 742] Тут поселилась і, вигляд небесний прийнявши, поклала 743] Горю народному край — прибула з порятунком для Міста.