Історія ГУЛАГу

Однак у переважній більшості випадків злодії мали над політичними абсолютний контроль. Їхній вищий статус почасти зумовлював те, що вони почувалися в таборах, за словами одного кримінолога, «у себе вдома»: вони жили краще за інших в’язнів і мали певну реальну владу у таборах, якої не мали поза ними[1036]. Кораллов, наприклад, пояснює, що Нікола мав єдине у бараку «залізне ліжко», яке стояло в кутку. На ньому ніхто, крім нього, не спав, і за виконанням цього правила стежила група корешів Ніколи. Вони також розвішували біля цього ліжка ковдри, так щоб ніхто не міг заглядати. Доступ до місця перебування ватажка пильно контролювався. Такі в’язні навіть пишалися своїми довгими термінами ув’язнення. Кораллов каже:

«Були такі молоді хлопці, які для підвищення свого авторитету робили спроби втечі — безнадійні спроби, а потім отримували додаткові 25 років і, можливо, ще 25 за саботаж. Тоді, коли вони потрапляли в новий табір і розповідали людям, що мають термін у 100 років, це робило їх, за мірками табірної моралі, видатними фігурами»[1037].

Виший статус злодіїв робив злочинний світ привабливим для молодших в’язнів, яких іноді приймали до братства з виконанням особливого складного обряду. За даними звітів співробітників таємної поліції і табірної адміністрації 1950-х років, нові члени клану мали давати клятву бути «достойним» злодієм і виконувати суворі правила злодійського життя. Інші злодії давали новачку рекомендації, можливо, характеризуючи його як «порушника табірної дисципліни», і жалували кличкою. Новини про «коронації» поширювалися табірною системою через мережі злодійських зв’язків, тому навіть коли нового злодія переводили до іншого лагпункту, його статус за ним залишався[1038].

Таку систему застав 1946 року Микола Медведєв (не родич московських інтелектуалів). Арештованого підлітком за крадіжку колгоспного зерна, Медведєва ще на етапі взяв під крило один з провідних злодіїв у законі, який поступово ввів його до злодійського світу. Після прибуття до Магадану Медведєва відправили на роботу разом з іншими в’язнями: йому наказали прибирати їдальню — завдання навряд чи надто тяжке, — але його вчитель криком наказав йому припинити: «І я не працював, як не працювали інші злодії». Інші в’язні працювали на нього[1039].

Як пояснює Медведєв, табірній адміністрації було байдуже, працює якийсь конкретний в’язень чи ні. «Важливим для них було тільки одне: щоб копальня давала золото, якомога більше золота, і щоб у таборі був порядок». І, пише він доволі схвально, злодії справді забезпечували порядок. Те, що табори втрачали у робочому часі, вони компенсували у дисципліні. Він пояснює, що «якщо хтось когось ображав, ображені зверталися до злочинних "авторитетів" зі своїми скаргами», а не до табірного керівництва. Медведєв твердить, що ця система забезпечувала підтримання низького рівня насильства і скандалів, який би в іншому разі був набагато вищий[1040].