Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Історія ГУЛАГу
Історія ГУЛАГу - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Історія ГУЛАГу

Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:

«Історія ГУЛАГу» (Пулітцерівська премія 2004 р.) — перша систематична праця, присвячена хронології, причинам та наслідкам розвитку репресивного апарату Радянського Союзу і системи концентраційних таборів як його складової. На основі фактів автор доводить, що система радянських карально-трудових таборів була небаченим за своїми масштабами і жорстокістю інструментом експлуатації, гноблення і винищення комуністичною владою народів Радянського Союзу. Енн Епплбом спирається як на вже відомі опубліковані свідчення, гак і на результати власної великої дослідницької праці в архівах колишнього Радянського Союзу.
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
1 ... 149 150 151 152 153 154 155 156 157 ... 317
Перейти на страницу:

Хоча більше немає документів, які б це підтверджували, зрозуміло, що таке ставлення позначалося навіть на тих, хто обіймав у системі таборів найвищі пости. У попередніх розділах я постійно цитувала звіти інспекційного відділу ГУЛАГу, який був підпорядкований прокуратурі. Ці звіти, які подавалися з особливою регулярністю і точністю, примітні своєю чесністю. У них говориться про епідемії тифу, нестачу продуктів, брак одягу. Вони повідомляють про табори з «надто високим рівнем смертності». Вони гнівно засуджують конкретних начальників таборів через незабезпечення належних умов життя в’язнів. У них подаються оцінки кількості «робочих днів», втрачених через хвороби, нещасні випадки, смерть. Читаючи їх, не маєш жодного сумніву в тому, що московські керівники ГУЛАГу знали — достеменно і по-справжньому знали, — що за життя було у таборах: усе це тут, написано не менш щиро, ніж у Солженіцина і Шаламова[1020].

І хоча якісь зміни часом відбувалися, хоча начальники часом отримували вироки, у цих звітах вражає те, що вони повторюються: вони нагадують про абсурдну культуру перевірок, чудово описану російським письменником XIX століття Миколою Гоголем. Усе виглядає так, що правил дотримуються, звіти подаються, ритуальний гнів висловлюється, — а на те, як це відбивається на справжніх людях, не звертається жодної уваги. Начальникам таборів регулярно виносилися догани за нездатність поліпшити умови життя, умови життя продовжували залишатися неполіпшеними, і на цьому дискусії закінчувалися.

Врешті-решт, ніхто не примушував охоронців рятувати молодих і вбивати старих. Ніхто не примушував начальників таборів винищувати хворих. Ніхто не примушував московських начальників ГУЛАГ у не звертати уваги на те, про що свідчили звіти інспекторів. А такі рішення ухвалювалися відкрито, кожного дня охоронцями й адміністраторами, очевидно, переконаними в тому, що вони мають на це право.

Не була ідеологія державного рабства і виключною власністю господарів ГУЛАГу. В’язні теж заохочувалися до співпраці — і дехто співпрацював.

Розділ 14

В’ЯЗНІ

Людина є істота, яка до всього звикає, і, я думаю, це найкраще її визначення.

Ф. Достоєвський. Записки з Мертвого дому.[1021]
УРКИ: КРИМІНАЛЬНІ ЗЛОЧИНЦІ

Недосвідченого політичного в’язня, дівчину-селянку, арештовану «за колоски», непідготовленого депортованого поляка перша зустріч з урками, членами професійної злочинної касти Радянського Союзу, бентежила, шокувала, викликала у них нерозуміння. Євгенія Гінзбург вперше зустрілася з жінками, засудженими за кримінальні злочини, коли сідала на пароплав на Колиму:

«Це були не звичайні блатнячки, а самі вершки кримінального світу. Так звані стерви — рецидивістки, убивці, садистки, майстрині статевих збочень… Вони тієї ж самої хвилини почали тероризувати "фраєрів", "контриків". Їх захоплювало розуміння, що є на світі люди, ще більш знехтувані, ще більш знедолені, ніж вони, — вороги народу!.. Вони забирали в нас хліб, витягували останні ганчірки з наших вузлів, виштовхували із зайнятих місць»[1022].

На тому ж шляху в Олександра Горбатова — героя війни генерала Горбатова, чоловіка навряд чи боязкого, — забрали чоботи у трюмі пароплава «Джурма» в Охотському морі:

«Сильно вдаривши мене в груди і по голові, один із кримінальних з насмішкою сказав: "Давно продав мені чоботи і гроші взяв, а чобіт досі не віддає". Розсміявшись, вони зі здобиччю пішли геть, але, побачивши, що я у відчаї йду за ними, зупинилися і почали мене знову бити на очах принишклих людей»[1023].

У десятках спогадів повторюються подібні сцени. Професійні злочинці з божевільною люттю налітали на інших в’язнів, скидали їх з нар у бараках і поїздах; кричачи і лаючись, відбирали залишки одежі. Для звичайних людей їхня поведінка здавалася вкрай дикою. В’язень-поляк Антон Екарт був шокований «повною відсутністю в урок будь-якої стриманості, вони прилюдно відправляли всі природні потреби, включно з онанізмом. Це робило їх дивовижно схожими на мавп, з якими у них, здавалося, було набагато більше спільного, ніж з людьми»[1024]. Марія Йоффе, дружина знаменитого революціонера, теж пише, що злодії злягалися на людях, ходили голими по бараках і не мали жодних почуттів одне до одного: «Живими були тільки їхні тіла»[1025].

вернуться

1020

ГАРФ, 8131/37.

вернуться

1021

Dostoevsky. — p. 29.

вернуться

1022

Е. Ginzburg, Journey into the Whirlwind. p. 353–354.

вернуться

1023

Gorbatov. — p. 125.

вернуться

1024

Ekart. — p. 71–74.

вернуться

1025

Иоффе. — с. 8–9.

1 ... 149 150 151 152 153 154 155 156 157 ... 317
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)