Історія ГУЛАГу

«Від самого початку ми дуже добре знали, що зовнішній світ не дасть спокою нашій радянській революції. Це розумів не тільки Сталін — всі, кожен звичайний комуніст, кожна окрема людина розуміли, що ми маємо не тільки будувати, а будувати, повністю усвідомлюючи, що скоро буде війна. Отже, у моїй сфері пошук будь-яких джерел корисних копалин, міді, нікелю, алюмінію і заліза тощо вівся дуже інтенсивно. Ми завжди знали про великі поклади в Норильську — але як розробляти їх в Арктиці? Тому всю справу віддали до рук НКВД, Міністерства внутрішніх справ. Хто ще міг це зробити? Ви знаєте, як багато людей було арештовано. А нам там потрібні були десятки тисяч…»[1011]

Логінов говорив це у 1990-ті роки, майже через півстоліття після того, як Норильськ перестав бути тюремним комплексом. Але ці слова суголосні з тим, що писала 1964 року дружина одного начальника табору Анна Захарова у листі в газету «Известия», який не був опублікований, проте пізніше з’явився у самвидаві. Як і Логінов, Захарова пише про обов’язок і про те, що її чоловік приніс у жертву для слави своєї країни: «Його здоров’я вже було підірване роботою зі злочинним світом, тому що вся робота проходила на нервах. Ми з радістю б переїхали, тому що мій чоловік уже відслужив свій час, та його не хотіли відпускати. Він — Комуніст і офіцер, і він повинен виконувати свій обов’язок»[1012].

Схожі думки висловлювала у розмові зі мною і одна табірна адміністраторка, яка побажала залишитися анонімною. З гордістю вона розповідала мені про роботу, яку виконали її в’язні для СРСР під час війни: «Абсолютно всі в’язні працювали і платили по-своєму та віддавали все, що могли, для фронту»[1013].

У цьому ширшому контексті відданості Радянському Союзу і його економічним цілям жорстокість в ім’я виробничих показників здавалася тим, хто її чинив, просто-таки гідною захоплення. Більше того, справжню сутність жорстокості, як і справжню сутність таборів, можна приховати за допомогою економічного жаргону. 1991 року після інтерв’ю з колишнім співробітником адміністрації Карлагу американський журналіст Адам Гохшильд скаржився: «Полковник говорив так, що ви не розуміли, що то була тюрма. Замість того він майже весь час говорив про роль Карлагу в радянській економіці. Він говорив як гордий місцевий партійний начальник. «У нас була власна сільськогосподарська дослідна станція. Були передові у розведенні великої рогатої худоби. Тут виростили особливу породу корів, червону степову, а також казахську білоголову…»[1014]