Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Через нездатність грабувати південний Китай за браком сильнопорядкової армії та втрату нагоди грабувати північний Китай, бо вони там вже панували, королі Північної Вей почали серйозно відчувати нестачу ресурсів на купівлю лояльности своїх прибічників — потенційно фатальна слабкість у слабкопорядкових державах. У 480-і роки імператор Сяовень усвідомив, що лишився єдиний розв'язок: рухатися до сильнопорядкової держави. Він це робив аж надмірно: націоналізував усю землю, перерозподілив її між усіма, хто був готовий зареєструватися як платник податків чи державний службовець, і почав лобовий наступ на традиції, аби спонукати сяньбі почати думати та діяти як громадяни сильнопорядкової держави. Сяовень заборонив національне вбрання сяньбі, замінив їхні імена китайськими родинними іменами, вимагав від усіх придворних, молодших за тридцять, говорити китайською мовою й переселив сотні тисяч людей до нового міста на місці збезлюділого Лояну.
Частина сяньбі відмовилися від способу життя своїх предків та призвичаїлися врядувати як традиційні китайські аристократи, проте інші відмовилися. Культурні війни переросли в громадянські, й 534 року Північна Вей поділилася на східну (змодернізовану) та західну (традиціоналістську) держави. Традиціоналісти дотримувалися кочівного способу життя й могли далі залучати вершників зі степів. Незабаром стало видаватися, що їхня військова сила переважить революцію, що почав Сяовень. Однак відчай спонукав до винахідливости. Там, де Сяовень спробував перетворити вояків сяньбі на китайських джентльменів, його послідовники робили навпаки: давали китайським солдатам податкові канікули, ставили китайських аристократів на чолі війська й дозволяли китайським воякам брати імена сяньбі. Селяни та освічені люди навчилися воювати, 577 року вони здолали опозицію. Це був тривалий безладний процес, але зрештою тріумфувала версія держави, якої прагнув Сяовень.
Наслідком був гостро споляризований Китай. На півночі інституції сильнопорядкової держави (що після заколоту 581 року дістала назву династії Суй) з потужною армією накладалися на роздрібнену занепалу економіку; на півдні роздрібнена держава зі слабкими інституціями намагалася, здебільшого без успіху скористатися багатством, що давав бум економіки.
Це видається цілком дисфункційним, але насправді то були ідеальні умови для початку стрибка суспільного розвитку. 589 року Вень-ді, перший імператор Суй, збудував флот, зайняв долину Янцзи й повів величезну армію (мабуть, півмільйона чоловіків) на Цзянькан. Через надзвичайний військовий дисбаланс між північчю та півднем місто через кілька тижнів впало. Щойно усвідомивши, що Вень-ді насправді мав намір обкласти їх податками, аристократи південного Китаю масово повстали. За записами, вони виймали нутрощі, навіть поїдали своїх намісників Суй, але зазнали поразки менш ніж за рік. Вень-ді завоював південний Китай без виснажливих війн, що спустошували його економіку, й почалося східне відроджування.
Світ У
ерестворивши єдину величезну імперію, династія Суй зробила одразу дві речі. По-перше, вона відкрила сильній державі, базованій у північному Китаї, шлях до нового економічного прикордоння півдня; по-друге, вона поширила південний економічний бум на весь Китай.
Усі ці дії не завжди були свідомими. Коли імператори Суй будували найбільший пам'ятник епохи, Великий канал завдовжки в 1500 миль та завширшки 130 футів, що з'єднав Янцзи з північним Китаєм, вони хотіли мати супер-магістраль на потреби пересування війська. Втім протягом одного покоління він став економічною артерією Китаю, що несла рис із півдня, аби годувати північні міста. "Прорізавши гори Тайхан, — любили скаржитися науковці сьомого сторіччя, — Суй завдали людям нестерпних страждань". Однак науковці погоджувалися з тим, що канал "давав людям нескінченні переваги... Користь від каналу справді величезна!"[202]
202
"Прорізавши...": Pi Rixiu, Quan Tang wen 797.8363b, translated in Xiong 2006, p. 93.