Чому Захід панує - натепер

Через нездатність грабувати південний Китай за браком сильнопорядкової армії та втрату нагоди грабувати північний Китай, бо вони там вже панували, королі Північної Вей почали серйозно відчувати нестачу ресурсів на купівлю лояльности своїх прибічників — потенційно фатальна слабкість у слабкопорядкових державах. У 480-і роки імператор Сяовень усвідомив, що лишився єдиний розв'язок: рухатися до сильнопорядкової держави. Він це робив аж надмірно: націоналізував усю землю, перерозподілив її між усіма, хто був готовий зареєструватися як платник податків чи державний службовець, і почав лобовий наступ на традиції, аби спонукати сяньбі почати думати та діяти як громадяни сильнопорядкової держави. Сяовень заборонив національне вбрання сяньбі, замінив їхні імена китайськими родинними іменами, вимагав від усіх придворних, молодших за тридцять, говорити китайською мовою й переселив сотні тисяч людей до нового міста на місці збезлюділого Лояну.

Частина сяньбі відмовилися від способу життя своїх предків та призвичаїлися врядувати як традиційні китайські аристократи, проте інші відмовилися. Культурні війни переросли в громадянські, й 534 року Північна Вей поділилася на східну (змодернізовану) та західну (традиціоналістську) держави. Традиціоналісти дотримувалися кочівного способу життя й могли далі залучати вершників зі степів. Незабаром стало видаватися, що їхня військова сила переважить революцію, що почав Сяовень. Однак відчай спонукав до винахідливости. Там, де Сяовень спробував перетворити вояків сяньбі на китайських джентльменів, його послідовники робили навпаки: давали китайським солдатам податкові канікули, ставили китайських аристократів на чолі війська й дозволяли китайським воякам брати імена сяньбі. Селяни та освічені люди навчилися воювати, 577 року вони здолали опозицію. Це був тривалий безладний процес, але зрештою тріумфувала версія держави, якої прагнув Сяовень.