Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Близько 160 року н. е. імперії класичного світу були значно більшими та сильнішими, ніж королівства західного осередку 1200 року до н. е., але так само побільшали руйнівні впливи, що спричинила їхня примітивна версія глобалізації. Класичні імперії не могли впоратися з силами, що самі вивільнили. Сторіччя за сторіччям суспільний розвиток сповзав униз. Письмо, міста, податки та бюрократія втратили вартість, а коли старі безперечні істини втрачали сенс, сто мільйонів людей шукали порятунку від гіршання світу, надаючи нових закрутів стародавній мудрості. Подібно до осьового мислення першої хвилі, ідеї другої хвилі були небезпечними, заперечували зверхність чоловіків над жінками, багатих над незаможними та королів над мешканцями. І знов владоможці уклали собі мир з руйнівниками й перерозподілили владу та багатство. Близько 500 року н. е. держави були слабшими, а церкви сильнішими. Втім життя тривало.
Якби я писав цю книжку близько 500 року н. е., я міг би бути теоретиком тривалої зафіксованости. Я би спостеріг, що приблизно щотисячоліття суспільний розвиток себе підточував і що після кожних двох чи трьох кроків уперед мав бути крок назад. Руйнації більшали, тепер зачіпляючи Схід так само, як Захід, але картина була ясною. Під час кроків уперед Захід відходив уперед від Сходу; під час кроків назад розрив меншав. І так воно мало йти далі, низкою хвиль, гребінь кожної наступної хвилі мав бути вищий за попередню. Лідерування Заходу було змінним, але зафіксованим.
Але якби я писав сторіччям пізніше, все видавалося б цілком інакшим.
7
Доба сходу
Схід виходить вперед
гідно з рисунком 7.1, 541 рік мав би бути однією з найзнаменніших історичних дат. Того року (чи, з урахуванням певної межі похибки, в будь-якому разі десь близько середини шостого сторіччя) рахунок суспільного розвитку Сходу перевищив західний показник, що завершило чотирнадцятитисячолітню тенденцію й одразу спростувало будь-яку просту теорію довготривалої зафіксованости щодо того, чому Захід панує. Близько 700 року рахунок Сходу був на третину вищий за рахунок Заходу, а на 1100 рік розрив — близько 40 відсотків — був більший, ніж протягом попередніх двох з половиною тисяч років, коли перевагу мав Захід.
Чому в шостому сторіччі Схід вийшов вперед? І чому рахунок його суспільного розвитку протягом наступних п'ятисот років піднісся так високо, тоді як рахунок Заходу стабільно відставав? Ці питання критичні з погляду пояснення того, чому нині Захід панує. В цьому розділі ми намагатимемося на них відповісти. Ми зустрінемося з різноманітними персонажами — героями та негідниками, геніями та нездарами. Втім за лаштунками драми побачимо той самий простий чинник, що спричиняв східно-західні відмінності протягом усієї оповіді: географію.
Війна та рис
успільний розвиток Сходу почав спадати перед 100 роком н. е. і падав до 400 року; в найнижчій точці він був меншим, ніж будь-коли за п'ять сторіч. Держави розпадалися, міста горіли, а міграція — з внутрішньої Азії до північного Китаю, а з північного Китаю до південного — перекраювала цілий осередок. Проте саме з цих міграцій почалося відроджування Сходу.
У розділах 4-6 ми бачили, як піднесення суспільного розвитку перетворювало географію, виявляло переваги відсталости й прокладало магістралі через океани та степи. Однак від третього сторіччя зв'язок, як було показано, працював і в зворотному напрямі: меншання суспільного розвитку також перетворювало географію. Коли римські та китайські міста меншали, освіченість занепадала, військо слабшало, а стандарти життя падали, осередки стискалися також географічно, а відмінності між стисканням великою мірою пояснюють, чому суспільний розвиток Сходу так швидко відновився, тоді як західний далі падав аж до восьмого сторіччя.
У шостому розділі ми також бачили, що стара серцевина східного осередку в долині Хуанхе після 300 року розпалася на держави, що воювали, й мільйони мешканців півночі подалися на південь. Вихід перетворив землі на південь від Янцзи з недорозвиненої периферії, якою вони були в часи Хань, на нове прикордоння. Втікачі приходили в чужинський ландшафт, вологий та спекотний, де пшениця та просо, їхні основні культури, росли погано, а рис розкошував. Більшість цих земель були малонаселені, звичаї та мови корінних мешканців часто дуже сильно відрізнялися від властивих північнокитайським імігрантам. Посеред заворушень та жорстокостей, притаманних більшості колоніяльних захоплень землі, чисельність та щільніша організація імігрантів постійно давали їм змогу виштовхувати раніших мешканців.