Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Коли інституції сильнопорядкової держави почали розпадатися, єпископи мали добру нагоду заповнити прогалину. Вони мобілізовували своїх послідовників відбудовувати міські стіни, лагодити дороги та вести перемови з германськими нападниками. В сільській місцевості місцевими провідниками ставали показово праведні чоловіки, що відмовлялися від світу не менш рішуче, ніж буддисти. Один аскет дістав славу по всій імперії тим, що жив у похованні в єгипетській пустелі, боровся проти Сатани й постійно носив власяницю. Його найбільший апологет твердив, що він не лише ніколи не змивав бруд з тіла, а й навіть ніколи не мив ніг.[199] Ще один праведник сорок років просидів на п'ятдесятифутовій колоні в Сирії; інші відмовники ходили в шкурах тварин і їли лише траву, живучи (якщо стисло, за припущенням) як "Христові юродиві".
Вибагливим римським джентльменам це все видавалося чудернацьким, і навіть християни непокоїлися щодо диких чоловіків, що спонукали своїх послідовників до фанатизму й не відповідали нікому, крім Бога. 320 року єгипетський праведник на ім'я Пахомій знайшов розв'язок, повів місцевих відлюдників до першого християнського монастиря, де під його жорстким проводом вони шукали порятунку через працю та молитви. Пахомій та китайський Даоань, безперечно, ніколи не чули один про одного, але їхні монастирі були на диво подібні й мали однакові суспільні наслідки. У п'ятому сторіччі, коли більші структури розпадалися, християнські чоловічі та жіночі монастирі часто підтримували місцеві економіки. Зі згасанням класичної науки вони ставали навчальними центрами, й до того ж силами чернечої міліції підтримували мир.
Християнство поширювалося навіть швидше, ніж буддизм. Коли Ісус помер, близько 32 року н. е., він мав кількасот послідовників. Близько 391 року, коли імператор Теодосій проголосив християнство єдиною законною релігією, було навернено понад 30 мільйонів римлян, хоча "навернення" не може не бути недостатньо чітким словом. Деякі високоосвічені чоловіки та жінки, перш ніж прийняти нову віру, мучилися сумнівами, з великою логічністю та строгістю опрацьовували прихований зміст догм, проте скрізь навколо них тисячні натовпи могли навернутися під впливом християнських чи буддійських чудотворців за один-єдиний день. Отже, всі статистичні дані залишаються дуже грубими, ми знову займаємося мистецтвом вирізування ланцюговою пилкою. Ми просто не знаємо напевне і ніколи не дізнаємося, коли й де темп навертання швидшав, коли й де він повільнішав, але, позаяк ми знаємо, що християнство та буддизм починалися від кількасот послідовників і невдовзі мали їх понад 30 мільйонів, рисунок 6.9 показує середні прирости числа послідовників кожної релігії протягом цих сторіч, згладжені за цілим Китаєм та цілою Римською імперією. Китайський буддизм щороку набував у середньому 2,3 відсотка послідовників, тобто число їх подвоювалося щотридцять років, а християнство набувало щороку 3,4 відсотка, тобто кількість християн подвоювалася щодвадцять років.
Лінії на рисунку 6.9 йдуть вгору тоді як криві суспільного розвитку на рис. 6.1 стабільно спадають. Очевидне питання — чи є тут зв'язок? — вже 1781 року порушив Едвард Гібон. Він писав, що той факт, що введення християнства мало певний вплив на занепад та загибель Римської імперії, люди сприймають без подиву чи обурення. Але цей вплив, згідно з Ґібоном, був не такий, що потішив би самих християн.[200] Він вважав, що християнство радше висмоктало життєві соки імперії:
Духівництво успішно проповідувало догми терплячости та смиренности; активні чесноти суспільства зневажено; останні рештки військового духу поховано в монастирях: велику частку суспільного та приватного багатства призначено на оманливі потреби доброчинности та благочестя; солдатську платню змарновано на нікчемний натовп обох статей; що не вміли нічого, крім вихваляти помірність та доброчесність.
Терплячість та смиренність були буддійськими чеснотами так само, як християнськими, тому чи можемо ми узагальнити Ґібонову думку й зробити висновок, що ідеї тріумфу духівництва над політикою та одкровення над підставами покінчили з класичним світом, сторіччя за сторіччям знижували суспільний розвиток і до того ж звужували розрив між розвитком Сходу та Заходу?
Відповісти на це питання не так вже й легко, але, я гадаю, відповідь — ні. Так само, як осьове мислення першої хвилі, осьові релігії другої хвилі були радше наслідком, ніж причиною змін суспільного розвитку Юдаїзм, грецька філософія, конфуційство, даоїзм, буддизм та джайнізм виникли між 600 та 300 роками до н. е., коли суспільний розвиток перейшов рівень (приблизно двадцять чотири бали), що за нього близько 1200 року до н. е. занепав західний осередок. Всі ці релігії були відгуком на реорганізацію сильнопорядкових держав та позбавлення світу магії. Постання осьової релігії другої хвилі було дзеркальним відбитком цього процесу: коли старосвітовий обмін здестабілізував сильнопорядкові держави, людям забракло мислення першої хвилі й релігії порятунку заповнили прогалину.
199
"він не лише ніколи...": Athanasius, Life of Saint Antony 27.
200
"люди сприймають...", "Духівництво...": Gibbon, Decline and Fall of the Roman Empire, vol. З (1781), subchapter "General Observations on the Fall of the Roman Empire in the West."