Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
176] Раз я вже в море відкрите пустивсь і прийняв у вітрило
177] Вільні вітри, то скажу: в усім світі ніщо не є стале:
178] Все тут пливе; що не виникне — те переміні підлегле.
179] Навіть невидимий час течією струмить ненастанно,
180] Мов невсипуща ріка: ні ріці, ні текучій годині
181] Не зупинитись вовік. Як за хвилею котиться хвиля,
182] Чуючи натиск сусідньої, кваплячи ту, що спереду,
183] Так і окрилена мить: утікаючи,— наздоганяє,
184] Кожного разу — нова: що було, те лишилось позаду,
185] Що виникає,— того не було. Кожна мить — це обнова.
186] Глянь, як утомлена ніч поступається місцем світанку,
187] Як розпромінений зводиться день після темної ночі.
188] Й небо одну має барву тоді, коли, сном оповите,
189] Все спочиває ще; іншу — коли на коні білосніжнім
190] Люціфер зійде ясний; а ще іншу — коли доручає
191] Фебові світ зарум'янений вранішня Паллантіада.
192] Навіть божественний щит, коли зрине з безодні земної —
193] В пурпурі, як і тоді — коли йде до безодні земної,
194] Світлий, проте, в вишині, бо природа стрімкого ефіру
195] Краща: від випарів, що над землею висять, він далеко.
196] Так і в нічної Діани однаковим бути не може
197] Вигляд — щодня вона в зміні постійній: коли розсуває
198] Коло своє, тоді більша, коли його звужує,— менша.
199] Глянь і на рік. Хіба й він обертанням своїм не чергує
200] Пір чотирьох, котрі й нашого віку наслідують пори?
201] Соками щедрий напровесні він, до малої дитини
202] Ніжністю схожий: зелений посів, насмоктавшись вологи,
203] Пнеться, тендітний, з землі, хлібороба надією тішить.
204] Все тоді буйно цвіте. Різнобарв'ям квіток живодайний
205] Луг виграє; ще суворої цупкості в травах немає.
206] Після весни, вже кремезніший, рік переходить у літо,
207] Зросту сягає юнак; ні багатством, ні силою жоден
208] Вік не зрівняється з ним, не буває палкішого віку.
209] Осінь іде йому вслід, молодого позбавлена палу,
210] Зріла, м'яка. Між юнацтвом і старістю рік, завагавшись,
211] Мірним стає. Сивина де—не—де вже сріблить йому скроні.
212] Потім жахлива зима підступає тремтливо—старечим
213] Кроком; або без волосся вона, або геть побіліла.
214] Так от і наші тіла перемін зазнають щохвилини,
215] Без опочинку: сьогодні ми інші, аніж були вчора.
216] Будемо й завтра не ті, що тепер. В материнському лоні —
217] Парость людини майбутньої — ми у свій час визрівали.
218] Втрутилась щедра майстриня—природа; у череві здутім
219] Довго селитись тілам не дала і з тісної домівки
220] Вихід упору дає їм — на вільне виводить повітря. [265]
221] Щойно побачивши світ, немовлятко лежить, слабосиле.
222] Згодом рачкує, немов не людина, а чотириноге.
223] Далі й на ніжки, хисткі ще й тремтливі, силкується стати—
224] Кроку не ступить, однак: потребує опори якоїсь.
225] Ось уже спритність у нього й снага… Вже відміряно стежку
226] Юності милої. Вже за плечима — середина віку,
227] Далі й до старості йде призахідної спадистим шляхом.
228] Никнуть, тим віком підточені, й занепадають колишні
229] Сили. Заплакав Мі лон постарілий, побачивши мляві
230] Руки свої, що колись були схожі до рук Геркулеса
231] М'язів потужністю, потім — обвисли, немов позсихались.
232] Плаче й Тіндара дочка, лиш у дзеркалі взріла старечі
233] Зморшки; навіщо було,— каже,— двічі мене викрадати?
234] Всепожираючих літ чередо, давнино завидюща!
235] Пустка за вами лежить: чого час своїм зубом торкнеться,
236] Все це на смерть прирікаєте ви — неминучу, повільну.
Перейти на страницу: