Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
237] Втім, переміні й початки речей — елементи — підлеглі.
238] Отже, послухайте, що вам скажу я про їх переміни.
239] В світі, що вічно існує, чотири тіла родотворні
240] Містяться. Два з—поміж тіл тих, що світ населяють,— вагомі
241] Через тягар свій вода та земля — опадають додолу.
242] Два з них не мають ваги і, нічим не пригнічені, вгору
243] Линуть нестримно — повітря й вогонь, од повітря чистіший.
244] Хоч між собою вони помежовані,— все виникає
245] З них і до них же вертається знову: спливає водою,
246] Ставши рідкою, земля; у повітря легке переходить,
247] Розпорошившись у небі, вода; без ваги, щонайтонше,
248] Знов у високість повітря летить, заблищавши вогнями.
249] Потім усе йде зворотною стежкою: зверху — донизу.
250] Гусне вогонь, поки знов не перейде в щільніше повітря;
251] З нього — вода, а з тужавої хвилі — земля виникає.
252] Що не міняє обличчя свого? До обнови охоча,
253] Творить, чергуючи з формами форми, майстриня—природа.
254] Не пропадає, повірте, ніщо в неосяжному світі.
255] Все тільки змінює вигляд. Отож народитися — значить
256] В інше, ніж досі тривало, життя увійти, а померти —
257] Вийти з того, що триває, життя. Хай сюди щось потрапить,
258] Щось хай, можливо,— туди, але в цілому — все збережеться.
259] Довго в однаковій постаті — я переконаний — в світі
260] Не потриває ніщо: до Залізного від Золотого
261] Так ви, віки, перейшли; перемінна й місцевостей доля.
262] Де під ногою дзвенів суходіл, там я бачив розлоге
263] Море; де води були, там посушливі бачив я землі.
264] Від берегів оддалік залягали морські черепашки.
265] Десь на вершині гори стародавній однайдено якір.
266] Поле, родюче колись, од потоку стрімливого стало
267] Долом; зелені верхи після поводі канули в море, [266]
268] Де були здавна грузькі болота — вже пустелі жагучі.
269] Спрагою зсушений край мокляками довкіл просякає.
270] Тут дає витік природа джерелам новим, а натомість
271] Там. замикає старі. Скільки рік, лиш земля сколихнулась,
272] Ринуло з тріщин, і скільки пропало вже їх, пересохло!
273] Так от і Лік, що в одній із розщелин землі загубився,
274] Виплив далеко відтіль, собі витік новий проробивши.
275] Так Ерасін, повновода ріка, то струмить під землею,
276] То повертається знов у руслі на поля арголідські.
277] Так і місійська ріка: їй і річище звичне, й верхів'я,
278] Кажуть, набридли — й тече вже по—іншому, ставши Каїком.
279] Так Аменан: то пливе, течією пісок сіканійський
280] Збуривши, то засихає, замуливши устя джерельні.
281] Хвилю, придатну колись для життя, а тепер негодящу
282] Котить в Еліді Анігр, бо кентаври — якщо хоча трохи
283] Вірити давнім співцям — в його водах колись омивали
284] Рани, що луком наніс їм Геракл, нерозлучний із києм.
285] Ну а Гіпаніс, що в скіфських нагір'ях бере свій початок,
286] Чи не гіркий став од солі морської, колись прісноводний?
287] Хвилі морські омивали в минулому Фарос, Антіссу
288] Й Тір фінікійський, та хто їх сьогодні назве островами?
289] Для стародавніх Левкада була суходолом суцільним,
290] Нині — довкіл там вода. З побережжям Італії, кажуть,
291] Занкла єдналась, було. Набігаючи, їх розлучила
292] Хвиля й на води морські понесла суходолу частину.
293] Хто б хотів Буру й Геліку, ахейські міста, розшукати,
294] Мусив би в море пірнуть: мореплавці й сьогодні покажуть,
295] Де під водою, на дні, проглядають похилі будівлі.
296] Там, де Піттеєве місто Трезен, поблизу височіє
297] Голий, без кущика горб. Колись чисте, рівнісіньке поле,
298] Нині —той горб самітний. У минулому (страшно й казати!)
299] Дика потуга вітрів, що в сліпих вирувала глибинах,
300] Прагнучи вихід найти, поривалася марно на волю,
301] До піднебесних висот; у сліпім підземеллі, одначе,
302] Не відшукавши й щілинки, куди б міг пробитися подих,
303] Випнула землю горбом; так міхур, коли в нього дихнути,
304] Так од повітря, бува, роздувається й міх, який зшито
305] З шкури козла. Залишився цей опух місцевості й досі,
306] Ставши неначе горбом, що затверднув з перебігом часу.
Перейти на страницу: