Метаморфози

252] Що не міняє обличчя свого? До обнови охоча, 253] Творить, чергуючи з формами форми, майстриня—природа. 254] Не пропадає, повірте, ніщо в неосяжному світі. 255] Все тільки змінює вигляд. Отож народитися — значить 256] В інше, ніж досі тривало, життя увійти, а померти — 257] Вийти з того, що триває, життя. Хай сюди щось потрапить, 258] Щось хай, можливо,— туди, але в цілому — все збережеться. 259] Довго в однаковій постаті — я переконаний — в світі 260] Не потриває ніщо: до Залізного від Золотого 261] Так ви, віки, перейшли; перемінна й місцевостей доля. 262] Де під ногою дзвенів суходіл, там я бачив розлоге 263] Море; де води були, там посушливі бачив я землі. 264] Від берегів оддалік залягали морські черепашки. 265] Десь на вершині гори стародавній однайдено якір. 266] Поле, родюче колись, од потоку стрімливого стало 267] Долом; зелені верхи після поводі канули в море, [266] 268] Де були здавна грузькі болота — вже пустелі жагучі. 269] Спрагою зсушений край мокляками довкіл просякає. 270] Тут дає витік природа джерелам новим, а натомість 271] Там. замикає старі. Скільки рік, лиш земля сколихнулась, 272] Ринуло з тріщин, і скільки пропало вже їх, пересохло! 273] Так от і Лік, що в одній із розщелин землі загубився, 274] Виплив далеко відтіль, собі витік новий проробивши. 275] Так Ерасін, повновода ріка, то струмить під землею, 276] То повертається знов у руслі на поля арголідські. 277] Так і місійська ріка: їй і річище звичне, й верхів'я, 278] Кажуть, набридли — й тече вже по—іншому, ставши Каїком. 279] Так Аменан: то пливе, течією пісок сіканійський 280] Збуривши, то засихає, замуливши устя джерельні. 281] Хвилю, придатну колись для життя, а тепер негодящу 282] Котить в Еліді Анігр, бо кентаври — якщо хоча трохи 283] Вірити давнім співцям — в його водах колись омивали 284] Рани, що луком наніс їм Геракл, нерозлучний із києм. 285] Ну а Гіпаніс, що в скіфських нагір'ях бере свій початок, 286] Чи не гіркий став од солі морської, колись прісноводний?