Історія ГУЛАГу

Насправді доброта була можлива: на всіх рівнях завжди були люди, які опиралися пропаганді, що змальовувала всіх в’язнів як ворогів, люди, які розуміли, що відбувається в дійсності. Та дивовижно велика кількість в’язнів не згадують жодного прикладу вияву доброти охоронцями, жодного випадку співчуття. «Не сумніваюся, — пише Євгеній Гнєдін, — що у величезній армії табірних адміністраторів були чесні люди, які мучилися через те, що їм належало бути наглядачами над ні в чому не винними людьми»[994]. Водночас більшість авторів спогадів також висловлюють здивування щодо рідкісності такого розуміння. Бо, незважаючи на кілька винятків, чисті тюрми не були нормою, багато таборів були страхітливими, а більшість охоронців ставилися до в’язнів у кращому разі байдуже, а в гіршому — з лютою жорстокістю.

Повторю ще раз: жорстокість ніде прямо не вимагалася. Навпаки: умисна жорстокість не отримувала офіційного схвалення центральної адміністрації. Табірні охоронці й адміністратори, що проявляли до в’язнів невиправдану жорстокість, могли притягуватися до відповідальності — і це часто робилося. В архівах Вятлагу є документи, в яких відзначені покарання охоронців за «систематичні побиття зеків», за крадіжки речей в’язнів і за згвалтування ув’язнених жінок[995]. В архіві Дмитлагу є документи щодо винесення кримінальних вироків представникам адміністрації табору, звинуваченим у побитті в’язнів у стані сп’яніння. У центральних архівах ГУЛАГу також є документи про покарання начальників таборів, які били в’язнів, катували їх під час слідства або посилали їх на етапи без відповідного зимового одягу[996].

Проте жорстокість тривала. Іноді вона була по-справжньому садистською. Віктор Булгаков, який був в’язнем у 1950-ті роки, згадує свого охоронця, неписьменного казаха, котрий, як виявилося, отримував задоволення, примушуючи в’язнів стояти, повільно замерзаючи, в снігу, та іншого, якому подобалося «показувати свою силу і бити в’язнів» без видимої причини[997]. В архівах ГУЛАГу також є, серед багатьох інших подібних записів, документ стосовно начальника одного з лагпунктів Волгострою під час війни товариша Решетова, який кидав зеків у штрафні камери, де стояв мороз, і наказував хворим в’язням працювати на лютому холоді, внаслідок чого багато з них прямо на роботі помирали[998].