Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Все змінилося наприкінці третього сторіччя, великою мірою завдяки центральноазійському перекладачеві ченцеві Дхармаракші. Він регулярно подорожував між Чананем та великою оазою Дуньхуанем і приваблював китайських інтелектуалів новими перекладами буддійських текстів, викладаючи індійські поняття мовою, зрозумілою в Китаї. Подібно до всіх осьових мислеників, Будда нічого не написав, отже, залишив необмежене поле на дебати про те, що саме він хотів сповістити. Найраніші форми буддизму наголошували дисципліновану медитацію та самопізнавання, але Дхармаракша поширював його версію, відому як Магаяна, де порятунок душі менш обтяжливий. Дхармаракша інтерпретував Будду не як духовного шукача, а як втілення вічного принципу осяяння. Дхармаракша твердив, що істинний Будда був лише першим із низки Будд у цьому та інших світах. Ці Будди перебували в оточенні інших небесних постатей, зокрема Бодгісатв, смертних, що далеко просунулися на шляху до осяяння, але відтермінували нірвану, щоб допомогти меншим смертним вдосконалити себе та уникнути циклу перероджень та страждань.
Магаянський буддизм міг стати екстремальним. Більшість буддійських сект вірили, що Будда Майтрея ("Майбутнє") колись поведе маси до звільнення, але починаючи від 401 року потік китайських ревних шанувальників з дикими очима оголосили себе Буддами і, збираючи бандитів, повсталих селян, та/чи незадоволених службовців, почали шаленіти з наміром дати порятунок душі усім і негайно. Все закінчилося криваво.
Однак найважливіший внесок Магаяни полягає в тім, що цей напрям спрощує обтяжливі вимоги традиційного буддизму й відкриває порятунок душі усім. Близько шостого сторіччя все, чого вимагало від послідовників "Вчення небесної людини", було ходити колами навколо статуй Будд та Бодгісатв, обожнювати реліквії (особливо велику кількість зубів, кісток та старцівських чаш, що начебто належали Будді), монотонно співати, бути співчутливим, бути жертовним і дотримуватися П'яти Настанов (не вбий, не кради, не чини перелюбства, не пияч, не бреши). Вчителі припускали, що насправді це не приведе до нірвани, але дасть здоров'я, добробут та переродження на вищому рівні. Проповідники "Вчення чистої землі" пішли далі й проголосили, що, коли вірні помруть, Бодгісатва Співчуття, разом з Буддою Амітабгою, перерве цикл перероджень і поведе їх до Західного Раю, де вони зможуть прагнути нірвани поза турботами цього світу.
Індійські шукачі нірвани постійно були в дорозі й дорогою старцювали. Святі мандрівники (на відміну від грошовитих відлюдників-поетів) були чужинцями стосовно китайських традицій, і їх не надто сприйняли, а ось чернецтво, другий індійський шлях до осяяння, набуло великого поширення. Близько 365 року Даоань — не центральноазійський імігрант, а корінний китайський буддист, що дістав конфуційський вишкіл, — написав чернечий кодекс, що добре пасував до китайського суспільства. Ченці мусили мати тонзури; і ченці, і черниці мали давати обітницю незайманости та послуху, заробляти собі на життя працею та домагатися осяяння молитвами, медитацією та наукою. Чернецтво могло стати екстремальним так само, як міленарний буддизм: багато ченців та черниць завдавали собі пошкод, імітуючи на малому шляху самопожертви Бодгісатв, а дехто, аби спокутувати гріхи інших, навіть самоспалювався, часом перед тисячними авдиторіями. Величезним досягненням Даоаня є, проте, надання чернецтву форми релігійної інституції, що могла частково заповнити організаційну порожнину, утворену в Китаї у четвертому сторіччі після руйнації державних інституцій. Монастирі будували водяні млини, збирали гроші, навіть організовували оборону. Вони були не лише центрами благочестя, а й оазами стабільности й навіть острівцями багатства, бо багато вірних давали їм землю, а орендарі та безмайнові селяни тікали під їхній захист. У п'ятому сторіччі монастирі поставали тисячами. 509 року один чиновник писав, що неможливо знайти таке місце, де немає монастиря[198].
Буддійське завоювання Китаю було дивовижним. 65 року н. е. було лише кількасот буддистів; у шостому сторіччі майже всі китайці — десь 30 мільйонів людей — були вірними Будди. І хоч як це дивно, на іншому кінці Євразії ще швидшим темпом поставала інша нова релігія, християнство.
198
"неможливо знайти...": History of Wei 114.3,045, translated in Gemet 1995, p. 7.