Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Класичні традиції на заході не розсипалися так швидко, як на Сході, можливо, тому, що прикордоння Риму трималося довше, і хоча після великих епідемій 160-х років постали західні зцілювальні культи, вони не сприяли бурхливим революціям, популярним у китайських версіях. Втім хаос третього сторіччя розладнав старі західні способи життя. Статуї, вирізьблені по всій імперії, є мовчазними свідками нового настрою, відходу від величних принципів класичного мистецтва до форм з дивними пропорціями, величезними очима, що дивляться вгору, наче кудись до іншого, ліпшого місця. Нові релігії зі східних країв імперії пропонували вічне життя — Ізида з Єгипту, Непереможений бог Сонця з Сирії, Мітра (що його послідовники обмазувалися бичачою кров'ю в підземних приміщеннях), можливо, первісно з Ірану, християнство з Палестини. Люди просили порятунку від цього стурбованого світу, а не раціонального його пояснення.
Деякі філософи зреагували на кризу вартостей спробою показати, що наука попередніх сторіч не втратила сенсу. Свого часу науковці, як-от Порфирій та Плотин (останній, мабуть, найбільший західний мисленик від часів Арістотеля), що витлумачили Платонову традицію й пристосували її до нових часів, були серед найбільших імен на Заході, але мисленики дедалі інтенсивніше шукали цілком нових відповідей.
У цей стурбований час християнство щось пропонувало кожному. Так само, як Магаяна в буддизмі, це був новий закрут давньої ідеї осьового часу, версія осьового мислення, що ліпше пасувала до потреб дня. Християнство перебрало священні книги юдаїзму й проголосило свого засновника, Ісуса, передбаченим у них Месією. Магаяну та християнство можна було б назвати осьовими релігіями "другої хвилі", що пропонують порятунок нового типу, легший шлях до цього порятунку й більшій кількості людей, ніж їхні попередники першої хвилі. Що не менш важливо, обидві нові релігії були екуменічними. Ані Ісус, ані Будда не належали обраним людям, вони прийшли рятувати всіх.
Ісус, так само як Будда, не писав священних текстів, і вже у 50-і роки н. е. апостол Павло (що ніколи не бачив Ісуса) намагався переконати християн дійти згоди щодо кількох ключових моментів істинного християнства. Більшість послідовників визнали, що вони мають христитися, молитися Богові, відмовитися від інших богів, мати спільну трапезу в неділю та робити добрі діла, а поза цими основними передумовами було можливе майже все. Дехто вважав, що Бог з Юдейської Біблії був просто останнім (і найнижчим) у низці попередніх богів. Інші вважали світ злом і тому Бог-Творець теж мав бути злісним. Чи, може, було двоє богів, злий юдейський та цілковито добрий (хоча й незбагненний) батько Ісуса. Чи два Ісуси, духовний, що воскрес після розп'яття, та земний, що помер на хресті. Дехто припускав, що Ісус був жінкою й що жінки рівні з чоловіками. Можливо, нові одкровення мали переважити старі. Можливо, Друге Пришестя Ісуса було неминуче, і в такому разі християни не повинні мати статевих стосунків; можливо, ця неминучість означала, що християни мають узвичаїти вільне кохання; чи, можливо, на небо потраплять лише ті, хто зазнав страхітливих мук, і в такому разі секс не мав значення.
Широкі кола буддистів вірили, що Будда ставився до перевтілювання прагматично, радили людям користатися тими його ідеями, що їм допомагали, й ігнорувати решту. Множинність шляхів до нірвани не була проблемою. Для християн, навпаки, шлях на небо залежав від знання того, хто є Бог та Ісус, і виконання їхніх заповітів, тому хаос інтерпретацій прирік вірних на шаленство самовизначання. Наприкінці другого сторіччя більшість дійшли висновку, що повноваження визначати сутність Христа треба надати єпископам, що їх належить вважати нащадками перших апостолів. Проповідники з ширшими ідеями були приречені на забуття, викристалів Новий Заповіт, і вікно до одкровень зачинилося. Ніхто не міг виправляти Біблію, ніхто не міг діставати звістки від Святого Духа, хіба що так казали єпископи. Ніхто не мусив відмовлятися від статевих стосунків чи зазнавати мук, хіба що за власним бажанням.
Залишилося багато дискусійних моментів, але на 200 рік християнство ставало апостольською вірою з (помірковано) чіткими правилами щодо порятунку. Як і магаянський буддизм, воно було достатньо виразним, аби привернути увагу та запропонувати практичні шляхи до порятунку в важкі часи, й водночас достатньо доступним, аби його можна було збагнути. Освічені греки навіть вважали, що зрештою осьове християнство другої хвилі не надто відрізнялося від осьової філософії першої хвилі. Платон (дехто називав його атенським Мойсеєм) обґрунтував свій шлях до істини, а християнам істина відкрилася, але все одно це була істина.