Історія ГУЛАГу

Розкішним життям втішався не один Нікішов. Лев Разгон у своїй незабутній розповіді про полковника Тарасюка, начальника Устьвимлагу в роки війни, пише про схожі речі:

«Він жив, як римлянин, призначений губернатором якоїсь із варварських провінцій, завойованих Римом. У спеціальних теплицях і оранжереях для нього вирощували овочі і фрукти, екзотичні для півночі квіти. Було знайдено найкращих меблярів, які робили йому меблі; найвідоміші в минулому кравці обшивали його вередливу і норовисту дружину. І лікували його не якісь там вільнонаймані лікарці, які зі студентської лави продалися ГУЛАГу, а найвидатніші професори, керівники великих столичних клінік, котрі відбували свої довгі терміни у медпунках далеких лісових таборів»[974].

Часто від в’язнів вимагалася участь у задоволенні таких примх. Табірний лікар Ісаак Фогельфангер постійно потерпав від браку медичного спирту, з якого його фармацевт готував саморобний коньяк. Начальник табору пригощав цим коньяком приїжджих сановників: «Чим більше вони випивали, тим кращим було їхнє враження від роботи Сєвураллагу». Фогельфангер також був свідком підготовки «банкету» для відвідувачів — табірний кухар використовував при цьому спеціально заготовлені для такої нагоди продукти: «ікру, копчених вугрів, пироги з французького тіста з грибами, полярного гольця у лимонному соусі, смаженого гусака і смажене порося»[975].

Також саме в цей період, у 1940-ві роки, начальники на кшталт Нікішова починають вважати себе чимось більшим за просто тюремників. Деякі навіть почали змагатися між собою, щоб бути «не гіршими від сусіда». Змагалися у створенні найкращих театральних труп із в’язнів, найкращих оркестрів із засуджених, володінні найкращими тюремними художниками. Лев Копелєв був в’язнем Унжлагу 1946 року, якраз у той момент, коли його начальник відбирав, прямо з тюрми, «найкращих виконавців, музикантів і артистів, яким він давав найкращі роботи прибиральників і сторожів у лікарні». Табір зажив слави «притулку для артистів»[976]. Предметом гордості Дальстрою була трупа з в’язнів, що називалася «Клуб Сєввостлагу» і виступала у Магадані та деяких віддаленіших гірничих таборах. До її складу входили багато знаменитих співаків і танцюристів, що відбували свої терміни на Колимі[977]. Лев Разгон також пише про начальника Ухтіжемлагу, котрий «в Ухті тримав справжню опереточну трупу», керував якою знаменитий радянський артист. «Працювала» у нього поряд з відомими співаками та музикантами і знаменита балерина з Большого театру: