Чому Захід панує - натепер

Торгівельні шляхи коротшали, міста стискалися. Південних відвідувачів шокував розпад міст у північному Китаї, а в деяких частинах старої Римської імперії занепад був таким різким, що поети питали, чи великі кам'яні руїни, що розвалювалися скрізь навколо них, взагалі були творінням смертних. "На дахах проросли дерева, вежі хиткі, праця велетнів, — читаємо в англійській поезії близько 700 року н. е. — Цвіль роз'їдає надбрамні вежі, цвіль на стінах; піддашшя розхиталися, дахи поруйновано. Вік їх знесилює"[195].

У першому сторіччі нової ери імператор Август хвалився, що перетворив Рим з цегляного міста на мармурове. У п'ятому сторіччі Європа повернулася до дерев'яного світу, де простенькі хатини було розкидано по вільних місцях між напівзруйнованими рештками старих римських міських будинків. Нині ми вже чимало знаємо про ці непоказні будівлі, але у 1970-і роки, коли я починав брати участь у розкопках в Англії, археологи ще намагалися створити обережну технологію, аби взагалі відновити хоча б якісь сліди від них.

У цьому простішому світі карбування монет, рахування та писання вже ніхто не потребував. Не маючи видобутку міді на потреби своїх монетних дворів, королі північного Китаю спочатку спробували зменшити вміст металу в монетах (дехто казав, що монети полегшали аж до того, що могли плавати)[196], а потім взагалі полишили карбувати монети. Ведення записів та переписи населення занепали, бібліотеки зогнили. Це був нерівномірний процес, тривав він сторіччями, але і в північному Китаї, і в західній Європі населення меншало, поля заростали бур'янами та лісами, життя ставало коротшим та біднішим.