Чому Захід панує - натепер

Східна Цзинь та Візантійська імперія залишилися сильнопорядковими державами з чиновництвом, податками та оплачуваною армією. Кожна з них хвалилася великими містами та освіченими науковцями, а господарства на Нілі та Янцзи були багатші, ніж будь-коли. Але жодна з цих імперій не витримувала порівняння з імперіями Хань та Римською часів їхнього розквіту Вихід з осередків північного Китаю та західної Європи спричинив стискання світів цих імперій.

Хвороби, міграція та війна роз'їли мережі організаторів, торгівців та грошей, що пов'язували кожну з давніх імперій у скоординовану цілість. Нові королі північного Китаю четвертого сторіччя та західної Європи п'ятого сторіччя були свідомо слабкопорядковими; у захоплених великих залах вони бешкетували зі своїми довговолосими полководцями. Ці королі радо збирали податки з завойованих селян, але від цих прибутків не надто залежали, бо не треба було платити постійній армії. Вони вже були багаті; вони, безперечно, були сильні. Спроби керувати чиновництвом та на регулярній основі збирати податки зі своїх непокірних послідовників часто видавалися й були клопотом, не вартим зусиль.

Багато старих аристократичних родин з північного Китаю та заходу Римської імперії втекли зі своїми скарбами до Цзянькана чи Константинополя. Ще більше їх залишилися серед руїн старих імперій, можливо, затискаючи носи, як Сидоній, і намагалися якось знайти спільну мову з новими зверхниками. Вони вдягали вовняні штани замість шовкових мантій, займалися полюванням замість класичної поезії й пристосовувалися до реалій нового життя.

Деякі з цих реалій виявилися досить добрими. Надбагаті аристократи старих часів, чиї маєтки були розкидані по всіх землях імперій, зникли, але деякі землевласники четвертого та п'ятого сторіч спромоглися бути на диво багатими навіть з майном, обмеженим в одному королівстві. Давні римські та китайські еліти укладали шлюби зі своїми завойовниками й переїздили з напівзруйнованих міст до величезних маєтків у сільській місцевості.

Із пришвидшенням дрейфу до слабкопорядкових держав у північному Китаї в четвертому сторіччі та в західній Європі в п'ятому королі дозволили своїм аристократам забирати як ренту надлишки, що їх селяни до того передавали збирачам податків. Хоч би там що, зі зменшенням населення ці надлишки могли більшати, бо землероби могли зосередити увагу на найкращих землях. Селяни майже не втратили навичок, здобутих протягом сторіч, і здобули чимало нових. Технологію осушування в долині Янцзи та іригації в долині Нілу після 300 року було значно вдосконалено; в північному Китаї побільшало плугів, запряжених биками, а по всій західній Європі поширилися зернотерки, полицеві плуги та водяні млини.

Але попри всі показові розкоші аристократії та винахідливість селян, усталене тоншання верстви чиновників, торгівців та менеджерів, що так потужно розквітали за імперій Хань та Римської, послаблювало великі економіки на обох кінцях Євразії. Ці персонажі часто бували продажними та малокомпетентними, але виконували реальні справи, забезпечували рух товарів і в такий спосіб узагальнювали досягнення окремих регіонів. Без цих посередників економіки ставали локальними й зорієнтованими просто на існування.