Метаморфози

1] Тут і постало питання: чи міг би хто взяти на «себе 2] Влади такої тягар і такого вождя замінити? 3] Голос народу, що правду віщає, славетному Нумі 4] Берло вручити велів. Не достатньо було йому знати 5] Звичаї люду сабінського: вище, душею широкий, 6] Нума злетів — про природу речей довідатись прагне. 7] От він, захоплений цим, батьківщину покинувши, Кури, 8] В місто ввійшов, що гостинно в свій час прийняло Геркулеса. 9] Там поцікавився, хто був засновником грецького міста 10] На італійському березі. Й так відповів із тамтешніх 11] Житель один, що багато чував на віку своїм довгім: 12] «Кажуть, Юпітера син, іберійським збагачений стадом, 13] До лакінійського берега, шлях не близький подолавши, 14] Врешті, щасливо прибув. Поки стадо бродило по лузі, 15] В дім до Кротона великого він увійшов, під гостинну 16] Крівлю й жаданий знайшов там по втомі важкій одпочинок. 17] А на відході сказав: «Саме тут у майбутньому внуки 18] Стіни для міста зведуть»,— і слова його дійсністю стали. 19] В Аргосі, кажуть, один чоловік жив на прізвище Міскел, 20] Син Алемона, і був на той час він богам найлюбіший. 21] Глибоко спав він якось, і, схилившись над ним, Києносець 22] Сонному мовив таке: «Мусиш кинути батьківські землі 23] Й рушити ген, де хвилює Есар у руслі кам'янистім!» 24] Ще й пригрозив не одним покаранням, якщо б не послухав. 25] Потім і бог відступив, і розвіявся сон одночасно. 26] Син Алемона, прокинувшись, подумкй згадує щойно 27] Бачений сон. Починають вагання йому дошкуляти: 28] Бог відійти повелів, а закон — вимагає лишитись: 29] Той, хто вітчизну змінити б хотів, заслуговує смерті. 30] Сонце блискуче вогненне чоло в Океан заховало, 31] Ніч — підняла зореносне чоло над німою землею. 32] Бог йому знову приснивсь, і таке ж повелів йому знову, 33] І пригрозив ще страшнішим і більшим, якщо б не послухав [261] 34] Той, нажахавшись, до інших домівок пенатів родинних 35] Вирішив перевезти. Загуло невдоволене місто: 36] Наші закони, мовляв, —зневажає. Не довго в тій справі 37] Суд засідав, бо провина без свідків усім очевидна. 38] Руки й лице до всевишніх богів нещасливий піднявши, 39] Мовив: «О ти, хто здійснив колись волею неба дванадцять 40] Подвигів,— допоможи! Через тебе ж на злочин пішов я!» 41] В урну, за звичаєм давнім, камінчики там опускали: 42] Чорний — підсудному вмерти велів, оправдовував — білий. 43] Так і тим разом виносили рішення немилосердне: 44] Чорні лише камінці в непідкупну опущено урну. 45] Та коли їх висипали прилюдно, щоб підрахувати, 46] Чорне забарвлення всіх камінців замінилось на біле. 47] Значить, і рішення світлим було завдяки Геркулесу — 48] Й вільним став Алемонід. За це синові Амфітріона 49] Дякує й, вітру діждавшись попутнього, вже в Іонійськім 50] Морі веде корабель свій. Минає Нерет салентінський, 51] І Сі барі с, і Тарент, що заснований лакедемонцем, 52] Далі — Сірійську затоку, й Крімісу, і Япіга ниви. 53] Всі ці приморські місцевості з лівого боку лишивши, 54] Він побережжя Есару, провіщені землі, побачив. 55] Пагорб могильний видні всь поблизу, де Кротона священний 56] Прах укривала земля. Саме тут він за божим велінням 57] Місто заклав і назвав його йменням того, хто в могилі». 58] Ось що про дні найдавніші цієї місцевості мовить 59] Чутка й про місто, яке в італійському виникло краї.