Лис та інші детективні історії.
- Автор: Дочинець Мирослав Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Карпатська вежа
- ISBN: 978-966-8269-37-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Лис та інші детективні історії.». Краткое содержание книги:
Інші детективні історії об'єднані одним головним героєм — слідчим Правиком, який, шукаючи злочинні сліди, водночас шукає сенс життя, міру справедливості і милосердя.
Неквапно, притишено лилася його бесіда, і стороннім могло здатися, що приятелі, зрілі і чимось схожі чоловіки, ведуть задушевну розмову про якісь важливі житейські речі.
Нарешті письменник похилитав порожньою чашкою і схрестив руки на грудях:
— А зараз ваша черга, друже.
— Що ж, я спробую, але моя розповідь буде довшою, ніж ваша.
— В такому разі нам варто замовити пляшку молдавського мерло.
— Я ніколи не пив молдавське мерло.
— Треба інколи дозволяти собі гарне вино. За тиждень продали аж п'ять моїх книг. Тож я вас пригощаю.
— Вітаю і дякую. Я ніколи не пив вино, зароблене письменницькою працею. Один мій старший друг радив: коли вирушаєш у далеку дорогу, позич окраєць у робочої людини, котра заробляє свій хліб чесною працею.
Коли вино було налито в келихи, він почав:
— Жив-був хлопчик. Хлопчик без роду-імені. Ні, спочатку він не жив. Та й потім, зрештою, життя його важко назвати життям…
Куранти на ратуші розсікали час рівномірним глухим бемканням. Поверталися вже додому в Росвигівський бік ті, що йшли повз них у своїх справах ополудні. Помінялася зміна офіціантів. Потягло з Латориці рибним вітром-свіжаком, він неначе роздмухав ліхтарі над їх головами. А вони все сиділи й сиділи, опустивши голови й загостривши плечі. І в очницях їх залягли тіні, схожі відтінком на порожню пляшку.
Вони більше мовчали, ніж говорили. Їм було про що помовчати.
Діти бульвару
Лопотіння крил провістило новий ранок. Голубів таки принаджувало його вікно. Тепер він зрозумів чому. Майже врівень з його вікном скісно лежав дашок дерев'яної альтанки. А нагорі хтось дуже ранній снідав канапками і кришив на нього булку. Через це птахи й зчиняли такий гармидер.
Шкет, який учора приносив для нього газети, вже стовбичив біля паркану, ловлячи дрижаки. А ще й восьмої не було. Він вийшов надвір.
— Урок номер раз: з'являтися завжди треба вчасно. Ні раніше, ні пізніше. Ти прийшов на годину раніше. Людина, яка себе поважає, не викине годину на вітер.
— Я боявся, що не застану вас.
— Урок номер два. Ходиш ти, як босота. Хто з таким захоче мати справу? З грошей, які я зараз дам, купиш собі пристойні кросівки і куртку. А потім підеш до книгарні, що біля кафе «Галка»…
— Книгарня — це бібліотека?
— Ні, це магазин, де продають книги. Купиш усі, які там є, книги цього письменника. Тут записано. Книги віднесеш до лікарні і роздаси хворим. Потім підеш до іншої книгарні і там викупиш книги. Обійдеш усі. І все — до лікарні. В різні відділення. Одну книгу залиш собі і читай. Коли запитаю — розповіси. Якщо ні, вважай, що знову безробітний.
Малий, шморгаючи носом, кивав головою.
— Писати знаєш?
— Знаю. Я в Будинку школярів стінгазету випускав.
— Завтра вранці принесеш звіт.
— Що таке звіт?
— Це список того, що ти зробив і скільки на це витратив грошей. До копійки. І все щоб чесно. Помічу обман — залишишся без вух і без роботи.
— Та хіба я лох?
— Запам'ятай: завтра рівно о дев'ятій.
— Я годинника не маю.
— Годинники майже в кожного перехожого.
— Вкрасти? — хлопець лукаво скосив очі.
— Запитати. А тепер — за роботу. Зачекай… Як хоч звати тебе?
— Щур. Коля Щур.
— У людини має бути одне ім'я. Людське.
— Ну, тоді просто Коля.
— І ще одне, Колю. Прийдеш завтра немитим — зніму штраф із зарплати. Знаєш, що таке штраф?
— Знаю — бабки вріжете. Але де я помиюся? У нас воду разом із газом відключили.
— Це не моя жура. Хоч у річці мийся. Краще рибою пахнути, ніж козлом.
— Ги-ги-ги, — оцінив жарт Коля. Засилив руки в кишені зашмуляної джинсівки і поскакав, як білченя, вузеньким бетонним бордюром.
«Мабуть, щоб зігрітися, — подумав він, проводжаючи очима рухливу сіру постать. — Ну, ось уже й діти на тебе працюють. І скажи після цього, що світ не повертається на кола свої. Таки хтось перевертає над нами піщані годинники, в яких не пісок часу струменить, а ми самі…»