Чому Захід панує - натепер

У цьому не було нічого нового. Рим винайшов стратегію, дуже подібну до "використовування варварів проти варварів" у Хань. Імігрантів приймали, ділили на малі групи, потім вербували до армії, селили на землеробських господарствах чи продавали в рабство. Це одночасно послаблювало тиск на прикордонні, збільшувало чисельність війська та оподатковуваного населення. Звичайно, імігранти часто мали інші ідеї, воліли оселитися групами всередині імперії та далі жити так само, як раніше. Аби це відвернути, Рим мусив завжди мати під рукою досить війська, аби тримати імігрантів у страху.

Прихід готів на Дунай влітку 376 року був тяжким викликом імператорові Валенту, що керував східними провінціями з Константинополя. З одного боку, дискомфорт був пов'язаний з надто великою кількістю готів. З іншого боку, потенційні здобутки від прийняття стількох імігрантів були величезними, до того ж у будь-якому разі їхній прихід важко було б відвернути, зокрема тому, що найкраще Валентове військо було далеко, на війні з Персією. Він вирішив прийняти готів, але майже одразу, як вони перетнули ріку, місцеві імператорські командири на цій землі, більш зацікавлені у власному збагачуванні, ніж у розселюванні імігрантів, втратили над ними контроль. Напівголодні готи вибухнули, пограбували територію теперішньої Болгарії й зажадали домівки всередині імперії. Валент вирішив діяти жорстко й відмовився вести перемови. Він відкликав армію з перського фронту та посунув на Балкани — лише на те, аби прийняти друге невдале рішення, битися замість зачекати, поки прийде допомога від східного співімператора.

У серпні 378 року близько п'ятнадцятьох тисяч римлян (багато з них були германськими імігрантами) билися десь із двадцятьма тисячами готів біля Адріянополя. Поразка забрала життя двох третин римлян, зокрема Валента. У часи Августа втрата десяти тисяч війська лишилася б майже непоміченою. Рим прикликав би додаткові легіони і вчинив би жахливу помсту. Однак близько 378 року імперія розтяглася так тонко, що цих чоловіків не було ким замінити. Готи були всередині імперії й поза контролем.

Відбувалося досить специфічне холодне протистояння. Готи не були кочівниками на кшталт гуну, що займалися крадійством і потім тікали до степів, і так само не були імперіялістами типу персів, що приходили анексувати провінції. Вони хотіли мати собі анклава в імперії. Але за браком облогових машин вони не могли брати міста приступом, а за браком адміністрації — не могли містами керувати. Отже, готи потребували співробітництва з римлянами. Коли цього не сталося, вони зчинили багато галасу навколо Балкан і намагалися шантажувати Константинополь, аби їм надали власне королівство. Не маючи легіонів, аби їх спекатися, східний імператор визнавав свою бідність, давав готам хабарі та мав з ними дрібні сутички, аж поки 401 року переконав їх мігрувати далі на захід, де вони вже ставали проблемою його співімператора.

Однак уся ця розумна дипломатія втратила будь-яке значення 405 року, коли гуну відновили свій поступ на захід. Впало ще багато стосів доміно, ще більше германських племен тиснули на римське прикордоння. Легіони, тепер задешево сформовані з германських імігрантів та з напівгерманським полководцем на чолі, виснажувалися у кривавих кампаніях, а дипломати далі сплітали своє павутиння, аж поки напередодні нового 406 року Рим остаточно втратив контроль над ситуацією, коли тисячі германців полинули через замерзлий Рейн. Війська, щоб їх зупинити, вже не було. Імігранти розгорталися віялом, забираючи все. Поет Сидоній, один з найбагатших серед багатих, описав, якого приниження він зазнав, коли на його маєток в Галії напала банда. "Як просити пісні до Венери, — писав він кореспондентові, що жив у Римі, — коли я застряг посередині довговолосого натовпу, мушу слухати германську мову і з незворушним виразом обличчя хвалити пісні свинського бургундця, що змащує волосся засмердлим маслом?... Від тебе не смердить часником та цибулею з десятьох сніданків, що їх вибльовують на тебе щоранку"[192]. Проте багато хто міг і позаздрити Сидонієві. Інший самовидець описує все прямо: "Уся Ґалія повна диму від єдиного поховального вогнища"[193].

В Британії військо повстало, дбаючи про власну безпеку, 407 року до нього приєдналися рештки рейнських армій. Але натоді все вже розвалювалося. Готи боролися за те, аби поміж стількох катастроф привернути до себе увагу західного римського імператора, отже, 408 року напали на Італію, а 410 року захопили сам Рим. Вони остаточно дістали своє 416 року, коли імператор погодився дозволити їм оселитися на частині цієї території, якщо готи допоможуть йому вигнати з Галії та Іспанії германців та різноманітних узурпаторів.