Метаморфози

623] Саме в ту пору Помона жила. Ні одна з—між латинських 624] Гамадріад не плекала садів із такою любов'ю, 625] Жодна з—між них про плодючість дерев так сердечно не дбала. 626] Звідси й дістала ім'я. До річок, до гаїв не тяглася — 627] Любить село та плодами обтяжену віть яблуневу. 628] Мирний закривлений серп, а не спис у правиці тримає. 629] Ним вона то підітне виноградну лозу розбуялу, 630] То розгалужену парость уріже. Кору надлупивши, 631] Встромить живець, щоби сок надпливав вихованцю чужому. 632] Дереву спрагу відчути не дасть: волокнисте коріння 633] В пору потішить вона живодайністю хвилі пливкої. 634] Це і займає, і тішить її, до Венери байдужу. 635] Грубої сили селян боячись, із середини й сад свій 636] Звикла вона зачинять, щоб який чоловік не добрався. 637] Як не старались усі,— і сатири, до скоків охоча 638] Молодь, і пани, божки лісові, що сосною вінчають 639] Роги, й Сілен, увесь час молодий при похилому віці, 640] Й той, що злодіїв лякає серпом чи суком сороміцьким,— 641] Щоб домогтися її! Сам Вертумн, закохавшись у неї, 642] Перевершив їх усіх, та не був щасливіший од інших. 643] Часто, зробившись женцем—селюком, він приносив Помоні 644] Кіш колосків,— і, мов крапля води, до женця був подібний! [255] 645] Сіном пахучим не раз оплітав собі скроні, й здавалось, 646] Начебто щойно орудував вилами на сіножаті. 647] Часто ще й пужално мав у руці,— й присягнув би, напевно, 648] Кожен, що втомлених ралом биків він роз'ярмлював щойно. 649] Як виноградар або садівник із серпом появлявся. 650] В сад із драбиною йшов,— наче яблука брався зривати. 651] З вудкою — справжній рибалка, з мечем — був на воїна схожий. 652] Так, набуваючи різного вигляду, в сад він частенько 653] Доступ собі здобував, щоб хоча надивитись на німфу. 654] Врешті, надівши барвистий чепець, у правицю тремтливу 655] Взявши вербовий ціпок, сивиною помітивши скроні, 656] Входить у плеканий сад, на цей раз — як бабуся старенька. 657] Кинувши оком довкіл: «Ну й плоди!» — аж прицмокнула з дива. 658] Замість похвал господиню цілує, аж надто вже палко 659] Як на бабусю стару. А тоді на округлу присівши 660] Груду землі, споглядає плодами обтяжені віти. 661] В яз височів поблизу в виногронах, немов у намисті. 662] Хвалить і їх, і життя їхнє спільне. «Якщо б одиноко,— 663] Мовить,— цей стовбур тут ріс і лоза не вилася по ньому,— 664] Крім охолоди в жару не давав би нам більше нічого. 665] Так ось і ця виноградна лоза, якби в'яза не знала, 666] Не поріднилася з ним,— до землі була б нині прибита. 667] Тільки тебе цього дерева приклад чомусь не повчає: 668] Ложе подружнє — страшить; про заміжжя ти й чути не хочеш. 669] О, якби воля твоя, то юрба женихів ні Єлену 670] Не турбувала б, ні ту, що лапіти вели через неї 671] Бій, ні дружину Улісса — сміливця серед боязливих! 672] Ось і тепер, коли всіх уникаєш, для всіх недоступна, 673] Сотні мужів, півбогів та богів за тобою впадають; 674] З ними — й усі божества, котрі селяться в горах Альбанських, 675] Тож, коли є в тебе глузд, коли гарного хочеш подружжя,— 676] Слухай, що1 радить стара, яка більше за всіх тебе любить, 677] Більше, ніж вірила б ти! Не для тебе звичайне заміжжя,— 678] Тільки з ^Вертумном діли своє ложе. За нього найкраще 679] Я поручитися зможу тобі, адже знаю Вертумна 680] Краще, ніж він — сам себе. Не навиклий по світу блукати, 681] Тут він постійно живе. Та й не з тих він, що завжди охочі 682] До залицянь та забав. Ти першим для нього й останнім 683] Будеш вогнем. Лиш тобі всі літа свої він подарує. 684] Він, окрім того,— юнак, і природа його наділила 685] Вродою щедро, й у постатях різних він може бувати. 686] В що повелиш — забажай тільки! — він перевтілиться тут же. 687] Втім, у вас двох ще й бажання одне. Ті плоди він приймає 688] Перший, і любі йому подарунки з твоєї правиці! 689] Нині ж Вертумн ані тих не бажає, що ти назривала 690] З гілки, ні тих, що зросли на городі між трав соковитих,— 691] Прагне тебе. Пожалій же того, хто кохає так палко! [256] 692] Він, тут присутній, повір, тебе просить моїми вустами. 693] Не наражайся на помсту богів. Не гніви ідалійки, 694] Серцем тверда, не підбий проти себе Рамнунтської діви! 695] Щоб іще більш тебе остерегти,— не одне—бо чувала 696] Я на віку,— оповім про таке, що на Кіпрі відоме 697] Кожному,— й може, послухавши, все—таки м'якшою станеш.