Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
566] Дехто з троянців надію плекав, що, побачивши чудо,—
567] В німф перевтілений флот—перестане рутул воювати.
568] Де там! Боги є свої у обох таборів; є завзятий
569] Дух, що людину з богами ріднить. Вже ні придані землі,
570] Ні володіння владичого тестя, ні ти їх не маниш,
571] Діво Лавініє,— лиш перемога; воюють, бо сором
572] Не воювать на війні. Та побачила, врешті, Венера,
573] Що може син її: Турн поваливсь. Повалилась Ардея,
574] Бо ж опиралась на Турна свого. Та як тільки ворожий
575] Меч підкосив її й попелом теплим засипало крівлі,
576] З жару злетіла нараз ще нікому тоді не відома
577] Птиця і струшує з себе, махаючи крилами, попіл.
578] Голос, і худість, і барва бліда її — все в ній співзвучне
579] З містом, що ворог його захопив; зберегла вона й назву
580] Міста; крильми себе б'є, свою долю оплакує чапля.
581] Мужність Енея тим часом безсмертних богів спонукала
582] Й навіть Юнону саму відцуратися давнього гніву.
583] Саме в ту пору, заклавши основу широкої влади
584] Синові Юлу, дозрів для Олімпу герой Кітерейський.
585] Тут, обійшовши всевишніх богів, охопила Венера
586] Шию отця свого й так почала: «Хоч суворим для мене,
587] Батьку мій, ти не бував,— найніжнішим, молю, будь сьогодні!
588] Хай мій Еней, що тебе, народившись од крові моєї,
589] Дідом назвав, хоч якесь між безсмертними місце посяде
590] З ласки твоєї, кажу, хоч якесь! Він і так уже бачив
591] Тіней оселю німу, він долав уже Стіксові хвилі!»
592] Схвально кивнули боги. Не лишилась байдужою навіть
593] Бога верховного світла жона: добродушно всміхнулась.
594] Батько тоді: «Цього дару достойні ви — й ти, хто благає,
595] Й син твій, за кого благаєш. Роблю тобі ласку цю, доню»,—
596] Мовив. А та розпромі нена, батькові склавши подяку,
597] Лине повітрям уже, підганяючи білих голубок, [254]
598] До Лаврентійського берега, де, комишами порослий,
599] В'ється Нумікій, що в море близьке свою хвилю вливає.
600] Все, що в людини є смертне, йому повеліла з Енея
601] Змити й у води морські віднести течією німою.
602] Не забаривсь Рогоносець: слухняний велінню Венери,
603] Все, що в Енеєві смертне було, те забрав із собою,
604] В темному морі втопив, залишив — невмирущу частину.
605] Миром небесним намащує мати очищене тіло
606] Сина свого. До амбросії вливши нектару, торкнулась
607] Уст його — й став невмирущим. Назвали його Індігетом
608] Люди Квіріна; жертовники зводять йому та святині.
609] Потім над Альбою й краєм латинським Асканій двойменний
610] Владу верховну посів. А його спадкоємцем був Сільвій.
611] Згодом —• Латин, його син, що отримав і берло владиче,
612] й давнє ім'я повторив. Після нього був Альба славетний.
613] Далі —Епіт; а за ним і Капет владарем був, і Капій;
614] Капій раніше, однак. А тоді Тіберін став при владі.
615] Той володар, похоронений хвилями Туської річки,
616] Дав їй імення своє. Народився і Ремул од нього.
617] Й Акрот поривистий. Ремул, од Акрота старший літами,
618] Від громового, подібний до грому, загинув удару.
619] Акрот, від брата розважніший, берло до рук Авентіну,
620] Мужу стійкому віддав. Авентіна поховано там же.
621] Де він те берло тримав,— на горбі, що й назвався від нього.
622] А на чолі палаті нського люду стояв тоді Прока.
Перейти на страницу: