«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— І останнє питання, Філарете Карловичу... Я вже відчув, що ваші розповіді — як етикетки на винах: наклейки чудові, а смак не той.
— Що ж поробите? Я намагався своє життя прикрасити. Хотів його зробити трохи таємничим. Зося усе життя так жила. А прийшли ви, привели оцього вар'ята — і все розбили, як, може, й не дорогу, але дуже красиву вазу...
— Отже, останнє запитання, Філарете Карловичу. Де взялися оті мідяки у сфінксах? Ви що, обікрали в молодості каси київського метрополітену?
— Ви мене ображаєте, Сідалковський. Ви знову входите в свою роль. Я гадав, що моє чесне зізнання трохи змінить вас. Ви ж не такий, яким себе уявляєте!
— Здаюсь, Філарете Карловичу. Здаюсь на милість богам і переможцям.
— Запам'ятайте, Чудловський ніколи не крав. А тільки брав чайові.
— П'ятаками? — вихопилося у Сідалковського.
— Давали й срібними, але я міняв на п'ятаки. Не крав, а міняв у касах метро...
— Чому ж ви не пустили їх в обіг: не здали у магазин чи не обміняли на купюри?
— Я соромився. Мені того не дозволяв зробити мій гонор. Я ж не жебрак. А чайові, то я перепрошую, мені давали за роботу. Я умів одягати дам. Це їм подобалося. Кавалерам теж. Та й мідяки, я перепрошую, мідяки — то надійна справа,— вони досі ні під які грошові реформи не потрапляли.
— Ну, гаразд. Мені час на роботу, Філарете Карловичу. Ваша біографія мені сподобалася. У шість слів її не вкладеш, але й для папки слідчого вона також не підходить. Від вас я чекав більшого...
— А я від вас, Сідалковський...
— Від мене ви чекали зятя. Але я не сонце, Філарете Карловичу, усіх не зігрію.
— Ви вар'ят, Сідалковський. Вар'ят такий, як я у молодості. І через те ви мені подобаєтесь. Тому я вам все й розповів. Цього навіть Зося не знає. Але ви кінчите так, як я, повірте моєму досвідові, Сідалковський.
— Я б не назвав це райдужним майбутнім, Філарете Карловичу. А втім, я не кажу вам: «Прощайте». Я кажу вам: «До скорої зустрічі». І хай ваша таємниця буде й моєю.
— Зося нічого не повинна знати...
— Це я вам обіцяю. А на більше не розраховуйте.
РОЗДІЛ XXI,
в якому розповідається про фірмові бланки, фіндіпошівський сад, еліпсоподібну клумбу, розподіл преміальних, страшенну звістку, хто такий Чомбе, пропозицію Сідалковського, про кохання, тепло і смажену картоплю
«Фіндіпош» активно готувався до свого першого сорокаріччя. На честь цієї знаменної дати були замовлені нові фірмові бланки, три штампи і дві печатки у вигляді шапки Володимира Мономаха та на гарному глянцевому папері (діставали по знайомству в кобилятин-турбінівській друкарні, пообіцявши в майбутньому всіх друкарів одягти в чудові оригінальні шапки) випустили в світ багатотисячним тиражем ювілейні конверти і марки. З'явилися і фіндіпошівські значки. Тепер вони мали трохи інший вигляд: їжак був не на задньому, як раніше, плані, а на передньому. На другий план відсунулась ондатра, хоч у дослідах Ховрашкевича вона відігравала не другу, а першу роль. Ціна на ці значки у Кобилятині-Турбінному, та й у Ботанічному саду столиці, де вечорами бродили філателісти, нумізмати й інші сумнівні типи, росла на очах, як парникові огірки.
Чигиренко-Рєпнінський поновив гасло і додав кілька збитих весняною грозою слів, замість попередніх трьох знаків оклику, і цим самим зняв войовничий дух транспаранта.
Грак вніс пропозицію (яка, до речі, найбільше сподобалася Ковбику): на ювілейний бенкет виписати з підшефного колгоспу пару поросят на відбивні по-стратонівськи та одного барана на шашлики по-фіндіпошівськи.
Ковбик порадив Масику Панчішці зв'язатися із лісництвом (тим самим, що свого часу забезпечувало «Фіндіпош» їжаками та ондатрами) і дізнатися, чи можна у них виписати не липового, а справжнього квіткового меду, щоб за рецептами Маргарити Ізотівни Дульченко наварити варенухи та медунихи.
Карло Іванович виписав кілька літрів спирту за рахунок лабораторії, де тимчасово після появи перших шепеонів мали згорнутися наукові експерименти.
Адам Кухлик запропонував посадити фіндіпошівський сад і назвати його Садом ученої молоді. Але оскільки пропозиція найнижчого за посадою і за зростом фіндіпошівця оцінювалася як холостий постріл, назву забракували, вважаючи її в абревіатурному вигляді песимістичною — СУМ, і перейменували на СМУ — Сад молодих учених.
Ховрашкевич не міг залишитися осторонь будь-яких починань і запропонував висадити в саду, крім фруктових дерев, ще й декоративні кущі, а кущ калини схрестити з кущем шипшини і вивести з них третій, найменувавши його умовно: «Фінкашип», що доступною мовою означало: «Фіндіпошівська калино-шипшина». Кущ мав бути символом великого винаходу Ховрашкевича. Тому навколо нього він порадив розбити ще й еліпсоподібну клумбу і висадити на ній гладіолуси та тюльпани, увінчавши все це табличками двома мовами: мертвою і живою — латинською та українською.