«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Ви... ви... ви... — Арій Федорович захлинався,— ви негідник, дорогенький! Ви більший негідник, ніж я уявляв...
— Ну, для чого ж ви так грубо? — перебив його Стратон Стратонович.— Панчішка вас нічим не образив...
— Але він усе змістив. Розумієте, змістив... То вже було тоді, коли вони вигадали на мене те прізвисько. Після того був телефонний дзвінок...
Ковбик тоді в душі щиро сміявся. Тепер йому було не до сміху. Їжаки й ондатри споєні і від великої дози алкоголю відкинули, як він казав, кінцівки, так і не встигши увійти в безсмертя й історію.
— Вони увійшли тільки в смерть. У кого ж які пропозиції? Я теж не сумніваюся, що це справа рук Нещадима... І нам з дня на день треба чекати приїзду комісії по розслідуванню...
— У мене є пропозиція,— ображений у своїх почуттях, вдруге підвівся Сідалковський.
— Ювілейний концерт? — кольнув його Ковбик.
— Периферійний вилов їжаків і ондатр під приводом вивчення попиту на шапки...
— А чіткіше? — Ковбик зупинився перед Сідалковським і пильно глянув йому в очі.
— Чіткіше: у благородного тестя Євмена Миколайовича у дворі стоїть амфібія. Я готовий цієї ж миті відправитися у кругосвітні мандри в пошуках ондатр і їжаків. У цьому мене підтримає і Євмен Миколайович. Головне, аби Філарет Карлович дав нам свою амфібію.
— Тато дадуть,— запевнила Зося.
— Тоді буде все: і хутро, і колючки,— закінчив Сідалковський.
— Це ідея,— хитнув головою Ковбик.— Але все це потрібно тримати в секреті. Ви гарантуєте, що наловите ондатр і їжаків?
— А скільки їх потрібно, Стратоне Стратоновичу? — поцікавився Грак.
— Шість пар колючих, шість пар м'яких...
— Але, то я перепрошую,— втрутився Ховрашкевич,— з ондатр: чотири самки і два самці. З їжаків то буде навпаки: самців чотири, самочок — двійко...
— Це по лінії Євмена Миколайовича. У нього диплом з відзнакою, і, я думаю, він зуміє відрізнити самця від самки,— кинув репліку Сідалковський.
— Але я вас от про що попрошу, Сідалковський,— задимів цигаркою Стратон Стратонович.— Як можна швидше! Ми тим часом тут усе як слід обдумаємо... Наказ про відрядження, Маргарито Ізотівно, підготуйте негайно, а ви, Карле Івановичу, видайте гроші! І ще одне: розподіл про преміальні доведеться, Карле Івановичу, переглянути... Ми, здається, у першому варіанті дещо суб'єктивно підійшли до цієї важливої фінансової справи,— мовив Стратон Стратонович і по-батьківськи глянув на Сідалковського, чого раніше за ним не водилося.
— Грак,— звернувся Сідалковський до Євмена Миколайовича, коли вони залишили кабінет,— ви помітили приступ службової совісті?
— У кого? У мене? — перепитав той.
— Від скромності ви не помрете. Для чого це перебільшення? Де ж у вас совість, Грак? Ви ж самі мене запевняли, коли збирали у відро «золотий дощ» «генерала» Чудловського, що совісті у вас давно нема. Не у вас приступ, Грак, у вашого керівника — Стратона Стратоновича. Але в цьому ваша заслуга і трішки моя. Я йому подав ідею, ви її будете здійснювати. Грак, пам'ятайте, ніщо людей не робить такими добрими, як горе. А от така неприємність, як смерть ненароджених шепеонів, зробила Стратона, Стратоновича об'єктивним. Після цього, можливо, і вам, Грак, перепадуть преміальні, хоч у «Фіндіпоші» ви працюєте без року три дні.
Вони вийшли на вулицю. Над «Фіндіпошем» піднімалося сонце. Ртутний стовпчик загрожував розірвати скло і ударити срібним фонтанчиком у небо. Настрій у Сідалковського був бадьорий і життєрадісний. Хотілося любові, тепла і смаженої картоплі на салі, та свіжих червоних помідорів до ковбасок по-львівськи.
РОЗДІЛ XXII,
в якому розповідається про батареї парового опалення, поїздку в Париж, Ію, яка піднімає завісу над загадковістю Сідалковського, розчарування і охолодження, пістолет, «Сором'язливу красуню», геніальні речі, механізатора широкого профілю, мідяки, спідницю, французьку здобну булочку, посипану цукровою пудрою, і зелений коридор
— Сідалковський,— казала Ія,— я вам не мама і не Тамара.
— Я знаю,— спокійно відповів Сідалковський.— Ви щось середнє між ними.
— Сідалковський, — загрозливо повторила вона.— Ви жартуєте з вогнем!
— І це я знаю. Але й вогонь, Іє, не вічний, як, скажімо, батареї парового опалення. Вони час від часу теж охолоджуються...
— Що ви цим хочете сказати?
— Тільки одне: настало літо, опалювальний сезон закінчився...
— Ви хам!
— Ви мене з кимось плутаєте! Ні до Хама, ні до Іагофета, як і до Сіма, я не маю ніякого відношення. Я мав пряме відношення свого часу до вас, але...
— Доказуйте,— Ія сіла у єдине крісло Сідалковського і, демонстративно пускаючи дим, глянула у його красиві очі.