«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Дивак ти, Сідалковський.
— Я не дивак, Грак. Дивак — ви...
— Ти артист, Сідалковський.
— У цьому житті, Грак, усі артисти. Ви тільки придивіться. Кожний грає свою роль у силу своїх можливостей. Так, я теж артист, але талановитіший, ніж ви.
— А що б ти зробив з нашим «Фіндіпошем»?
— У «Фіндіпоші» я насамперед збудував би фонтани у вигляді золотого дощу. Тут теж потрібний лоск. Накупив би фарб. Ліхтарі — це банально. Я зафарбував би воду. Кожний фонтан мав би свій струмок: рожевий, жовтий, зелений, блакитний, оранжевий, синій. О Грак, ви навіть не уявляєте! На фасаді «Фіндіпошу» не висіла б, а горіла неонова вивіска. Не така, як тепер. Це примітив. Кожна літера складалася б з веселко-забарвлених ондатрових шапок: «ДАМО КОЖНОМУ ГРОМАДЯНИНУ ПО ШАПЦІ!» Збудував би водойми і теж з різнокольоровою водою, водоростями. У них би плавали ондатри, як норки: голубі, білі, оксамитові, бурштинові, зелені, бурячкові. У спеціальних барвниках виростало б потомство. Ви уявляєте, Грак?! Ні, ви собі уявити не мо-же-те. У вас убога фантазія, супергеній!— Сідалковський піднявся і поплескав сфінкса по спині.— Потім...— Сідалковський глянув у небо. На ньому жодної хмаринки. Тільки поблискували, як далекі світи, зорі і, здавалося, єхидно посміхався місяць. Сідалковський мріяв: — У дворі «Фіндіпошу» розбив би сад, але не такий, як оце збирається посадити Ховрашкевич. Це теж банально. Його фантазія, як і теорія, куца, мов хвіст їжака. У мене на алеях в стилі ампір, а може, й барокко постали б скульптури: Марса і Зевса, Посейдона і Нептуна, Венери і Афродіти, Одіссея і Пенелопи, Перуна і Ярила. А також мого улюбленого Нарциса. Чудового Нарциса з амазонками. Для вас, Грак, на спецзамовлення поставив би статую Аполлона Бельведерського. Для Зосі — Андромаху, для Дульченко — німфу Каліпсо.
— Що ти весь час зі своїми андромахами носишся?
— Я вічний студент, Грак. Є така категорія студентів — може, чули?
— Це я вже чув,— присівши навколішки, Грак обхопив обома руками відро з монетами і тремтів: чи від збудження, чи від холоду, який його несподівано пройняв, чи то від «золотої лихоманки», як казав Сідалковський.— Ти мені краще скажи, що б ти на моєму місці зробив з цим золотом?
— На вашому? Перше — ні з ким не ділився б. По-друге, прирізав би співучасника. А втім, Грак, я бачу, у вас так горять очі, що золото перед їхнім блиском блідне. Увімкніть свій ліхтар Діогена. Куди ви його закинули? Бо я золото на звук не сприймаю, хоч усім єством відчуваю: у відро монети сиплються щедро.
Тьмяний промінь Тракового ліхтаря ковзнув по відрі, в яке ще продовжували сипатися жовті кружальця.
— Нарешті ви знайшли своє Ельдорадо, Грак! Як вам тут не позаздриш?! Золоту жар-птицю ви впіймали у «Фіндіпоші», потім ви кинулися за золотим руном, і на тобі: напали на золоту жилу кобилятинського Клондайка. Де салютант! Привіт вам, Грак! Я щиро вітаю вас! День ілюзій і ніч розчарувань!.. Ви тільки гляньте, Грак, як від часу позеленіло ваше золото...
Грак схопив у пригорщу кілька монет і розчаровано мовив:
— Це ж мідні п'ятаки...
— Цього разу ви не помилилися. Грака несподівано охопила така лють, як це трапляється з людьми, котрі чекають від життя більше, ніж вони того варті. Він зі злості кинувся на другого сфінкса і по саму рукоятку всадив долото у біле і чисте алебастрово-гіпсове тіло, де за відомостями анатомів повинне було б битися безневинне сфінксове серце. Раптом загавкав Цербер, і його гавкіт підхопили усі кобилятинські пси. Собаки так гавкали, ніби до містечка несподівано завітав піп із сусідньої парафії.
На гамір вискочив генерал Чудловський при всіх своїх регаліях і аксельбантах. Схоже було на те, що він ще з ночі готувався до якогось військового параду. Генерал увімкнув світло на ґанку, і те, що він побачив, здалося йому битвою під Пилявцями. Принаймні так про нього подумав Сідалковський.
— Ти вар'ят! — вигукнув він.— Ти вар'ят! До холери! До холери тобі ті мідяки здалися?
Більше Чудловський не вимовив жодного слова. Він упав, як підкошений косою, його підняли і непритомного поклали на тапчан...
І ось Сідалковський знову перед ним. Не Грак, не Зося, а Сідалковський — із золотою монетою й пергаментною картою в руках.
— У вас є щось від красивого диявола, Сідалковський. Вам, мабуть, і тричі обдурені дівчата довіряються вчетверте?
Сідалковський не відповів.
— Що ж, цього разу ви перемогли. Я висповідаюсь перед вами, Сідалковський.