«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Я думаю, товариші, що час уже дебати й припинити. Мені здається...— Він не договорив. Бо на порозі несподівано з'явився його улюбленець Ховрашкевич. Обличчя Михайла Танасовича було біле і бліде, як смерть, хоч тієї смерті ніхто ніколи в очі не бачив.
— Шепеони є,— голосно заявив Ковбик і вийшов із-за столу, щоб (так усі подумали) потиснути наукову руку Ховрашкевича.
Ховрашкевич послав у бік Стратона Стратоновича нищівний погляд, який прирівнювався до пострілу з рушниці, але з холостим патроном.
— Шепеонів нема,— відкотився назад за стіл Ковбик.
— То, я вам кажу, нема ондатр і їжаків,— трагічним голосом мовив Ховрашкевич.
— Як?! — вихопилося в усіх.
— А от так: загинули усі піддослідні тваринки...
Звістка, яку він приніс, за силою поступалася хіба що землетрусу. Усі, як пишуть у нарисах, затамували подих. Стратон Стратонович теж.
— Ніколи б не подумав, що вівторок може бути важчим, ніж понеділок,— нарешті промовив Ковбик.— От вам і ювілей.
— Життя зіткане з протиріч,— тихо прошепотів Сідалковський.— Від радісного до трагічного один крок, як від любові до ненависті, як від ювілею до...
— Про що ото ви там шепочете, Сідалковський?! Вам що, щось відомо про це?!
— Та ні. Я кажу, що від ювілею до реорганізації — один крок...
— То, пробачаюсь,— спалахнув Ховрашкевич,— але то ви кажете дурницю. Ніякої реорганізації тепер не буде... Ми уже на порозі нововідкриття...
— Уже за порогом, — перебив його Ковбик.
— На порозі, Стратоне Стратоновичу! І цей удар нас із колії не виб'є. Якщо не до сорокаріччя, то до вашого п'ятдесятиріччя... Тобто до нашого п'ятдесятиріччя, а вашого шістдесятиріччя, Стратоне Стратоновичу, я таки шепеонів виведу... Шепеони — це смисл мого життя...
— Жаль тільки, що я їх не дочекаюся.. Так без шапки і на пенсію вийду...
— То ви так даремно. Дочекаєтесь. І я особисто в це вірю.
У хвилини своїх найбільших винаходів і потрясінь Ховрашкевич вважав, ніби «Фіндіпош» існує тільки тому, що на світі живе Стратон Стратонович. Вони начебто створені один для одного. Принаймні Михайло Танасович колись так про це подумав і тепер бажане сприймав за реальне.
— То я вам так скажу,— натхненно, як поет, запалювався він,— не буде Стратона Стратоновича — не буде й «Фіндіпошу». Бо «Фіндіпош»... То я не тому так кажу, що тут сидить Стратон Стратонович. То я так можу сказати навіть тоді, коли його нема... Так от, я кажу... «Фіндіпош» існує, поки живе... Точніше, поки з нами Стратон Стратонович, доти з нами й «Фіндіпош». Бо вони, то я так собі мислю, начебто природою створені один для одного. Я особисто не уявляю «Фіндіпош» без Стратона Стратоновича, як і Стратона Стратоновича без «Фіндіпошу»...
— Ну, ну,— поблажливо казав Ковбик.— Досить вам уже про це, Михалку. Незамінимих у нас нема.
— Є,— заперечував Ховрашкевич.— То, я вам кажу, є...
— Нічого ви не скажете — нема.
— То я перепрошую, але винятки є... Ви виняток, Стратоне Стратоновичу...
Ковбик махав безнадійно рукою, встромляв у мундштук цигарку і казав:
— Ніяких винятків. Такого, хто б вас переговорив, природа ще не створила. Хіба що... Кхм,— прокашлявся він.— Вас, Михалку, це я по-дружньому, не гнівайтесь... Хіба що вас схрестити з Маргаритою Ізотівною, тоді, може, і вийде отой унікум...
Ховрашкевич робив вигляд, що сердиться. А зараз він мовчав. Мовчав і Ковбик, тільки на обличчі ворушилися жовна і здавалося, що Стратон Стратонович пережовує ще недозрілі думки й здогади. У кабінеті було тихо, як у ямі.
— Йолі-палі,— раптом порушив цю тишу Панчішка.
— Масик,— сердито глянув на нього Стратон Стратонович,— хоч у такі хвилини не лайтесь. Невже усі загинули? — Ковбик повернувся всім корпусом до Ховрашкевича.
— Живий залишився тільки хамелеон,— відповів Ховрашкевич.
— Ви чули, Грак? У трагічні хвилини життя живими залишаються тільки хамелеони,— прошепотів у «мідасове вухо» Грака Сідалковський.
— Ви б своїми думками поділилися з колективом,— Ковбик вибив з мундштука попіл і продовжував інтенсивно думати.
— А чого,— підвівся на весь свій зріст Сідалковський.— Думки — не золото,— він глянув у бік Грака.— Я ними можу поділитися, але перед цим хотів знати, що ж воно за смерть...
— Від їжаків і ондатр тхне,— зі злістю повідомив Ховрашкевич.
— Чим? — не дав йому докінчити Ковбик:
— Алкоголем...
— І вбивством,— закінчив Сідалковський...
— Що ви мені тут дует розігруєте! — розсердився Стратон Стратонович.— У кого які здогади, гіпотези? Ви їх напередодні ювілею, Ховрашкевич, не споювали?