«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— А ви?
— Я не поляк, Сідалковський. Тільки вживаю кілька польських слів. Від Терези, як спогад, залишилися. Померла Тереза при пологах. Пологи були важкі і...
— Довгі,— додав Сідалковський, уявивши чомусь перед собою Зосю.
— Не смійтесь, Сідалковський. У вас нічого святого за душею нема. Ви заради красного слівця готові й циніком стати.
— Ви почали про жінок, Філарете Карловичу. З радістю послухаю. Ніколи не думав, що ви так цікаво розповідаєте... Тим більше про жінок. А жінки — це і моя улюблена тема.
— Про жінок я можу розповідати годинами,— з задоволенням відказав Чудловський.— Скільки я їх бачив на своєму віку! Усе своє життя тільки те й робив, що роздягав і одягав їх. І яких тільки жінок, Сідалковський! Які тільки дами бували у моєму гардеробі! Тепер, мені здається, таких нема.
— Усе втрачене — прекрасне, як спогади і загублений лотерейний квиток,— мовив мрійливо Сідалковський.
— Одягав я жінок і учених, і знаменитих футболістів, і доцентів. А скількох я артисток бачив: балерин, співачок, кінозірок! Усіх не перерахувати... Які в них були шийки, плечі, декольте, бюсти, грації... Повірте, Сідалковський, Чудловський у тому має смак.
Сідалковський не перебивав його. Він, здавалося, думав про щось своє, і перед його очима пропливали власні картини, спогади.
— То, може, така хвороба,— долинало до Євграфа,— але я й тепер просиджую вечорами перед дзеркалом. У формі, при всіх регаліях. І милуюся сам собою. Тільки той ваш вар'ят заважає. Каже, тату... Як він мене цим «тату» дратує! Каже, тату, у вас кітель не генеральський. Невже в Одесі надули? Там можуть! Може, ви подивилися б, Сідалковський?
— А звідки у вас золоті монети? — Євграф ухилився від прямої відповіді.
— О, це теж дуже цікава історія. Ви, мабуть, чули про знамениту «шахиню» із ресторану «Столичний»? На зекономлених порціях вона стала за кілька років мільйонершею. Скуповувала сервізи, золото, магнітофони, кришталь, золоті годинники, діаманти. Один такий діамант носив на золотому ошийнику навіть її пес на кличку Цезар. Так-от саме того дня, коли вона «засипалася», до нас у ресторан завітав один з її помічників. Він пообідав і, одягаючись, раптом запідозрив, що за ним стежать. Він завжди був щедрий на чайові, але цього разу щедрість його сягнула апогея. Ви бачите, Сідалковський, яка у мене рука? Всі оті монети, що він мені висипав, ледь умістилися в моїй долоні. Я не надав цьому ніякого значення, гадав, мідяки. Все ж було так звично і природно. І тільки увечері, коли я почав підраховувати свій денний прибуток, ледь не знепритомнів: моя кишеня була набита золотом! Те золото я здав державі. Мені оплатили грішми, і згодом я купив за них отой моторний човен, що стоїть у дворі. Ви не повірите, Сідалковський, але та десятка, що я вам подарував, була остання.
Чудловський замовк і, розминаючи ноги, підійшов до вікна, щоб прочинити його. Надворі, як і зранку, знову стало ясно і сонячно.
— А що означає ця карта, Філарете Карловичу? — спитав Сідалковський.
— Карта? — перепитав Філарет Карлович, повертаючись лицем до Сідалковського.— Я й не знаю, як вам простіше пояснити... Все це теж бутафорія. Дитяча гра на старості літ. Переїжджаючи в цей будинок, я несподівано натрапив на шмат пергаменту. Тоді уже в дворі стояли оці сфінкси, оці стовпи на ґанку (про такий двір і ґанок мріяла Тереза), і я вже в ті сфінкси скидав п'ятаки. От і прийшла мені в голову ідея. Усі ж ми в молодості снили скарбами, і я перемалював цю карту з книги «Острів скарбів», а літери поставив свої. Я ж до того, як стати швейцаром, теж був моряком, Сідалковський. Але далі Херсона й Одеси не запливав. Тепер ви мене зрозуміли?
Сідалковський знову ухилився від прямої відповіді.